Рат відчинив двері.

— Що таке? — запитав він.

— Ти, мабуть, теж одна з тих єврейських свиноматок, чи не так? — сказав прищавий, а другий продовжував гидко посміхатися. — Подзвонив вашому Ізидору, щоб він прислав вам на допомогу хороших німецьких поліцейських?

— Я і є хороший німецький поліцейський, — відповів Рат, витягаючи свій значок. Поки двоє юнаків із СА все ще дивилися на шматок металу, Рат витягнув свій «Вальтер» і зняв запобіжник. — А тепер чи не проти ви, коричневі мудаки, пройти до наступного поліцейського відділку? Там є набагато більше хороших німецьких поліцейських.

Обидва слухняно підняли руки.

— Ви не можете так з нами розмовляти, — запротестував прищавий, здавалося, він знав свої права. — Ви не маєте права нас обзивати.

— Неправильно, — сказав Рат, помахавши зброєю, що змусило їх обох позадкувати, — це ти не маєш права так зі мною розмовляти! У Пруссії образа представників поліції є кримінальним злочином. А ось образи на адресу мудаків дозволені.

Прищавий більше нічого не сказав, а другий, здавалося, взагалі онімів. Вони слухняно покрокували вперед Кудаммом до 133-го відділку, що розташовувався на Йоахімсталерштрасе.

Рат уявляв свій вечір інакше. Він хотів випити кілька склянок гарного коньяку у барі «Какаду», трохи посумувати за Шарлі та послухати нову групу, у якій має грати справді хороший барабанщик. А не вести якихось двох ідіотів до найближчого відділку поліції. Що ж, принаймні ці «коричневі сорочки» вже не завдавали клопоту, вони змирилися зі своєю долею, не сказавши більше ані слова.

Допровадивши їх у відділок і владнавши всі формальності, Рат вийшов на вулицю й запалив цигарку. Здавалося, що на Кудаммі знову все тихо, крики вщухли, а їхнє місце знову зайняв звичний фоновий шум нічного життя. На протилежному боці вулиці світилася неонова вивіска бару «Какаду», і Рат подивився на годинник. Нацисти не зовсім зіпсували йому вечір, він ще міг випити свій коньяк. Він докурив свою сигарету і лише тоді пішов туди.

У червоно-золотому залі, як завжди, було людно. Події на вулиці вже здавалися нереальними, наче це був страшний сон. Лише синець під оком чоловіка поруч із ним у барі та його трохи забруднений костюм нагадали Рату, що це був не сон. Але побитий чоловік посміхнувся своїй супутниці, ніби нічого й не сталося. Бармен, як завжди, був привітним, і Рат замовив коньяк. Тоді він намагався не думати про Шарлі та слухати музику. Люди мали рацію: новий барабанщик був справжнім віртуозом.

Бармен приніс його коньяк, і Рат вирішив пити до того приємного відчуття сп’яніння, з яким планував за кілька годин впасти в готельне ліжко. Атмосфера в «Какаду», як завжди, була бурхливою. Він почувався тут комфортно, в оточенні всіх цих людей, які просто хотіли випити, потанцювати, послухати музику та повеселитися. Він не розумів, чого хочуть ті, що були на вулиці.