— Відпусти її, хлопче, — майже обурено сказав він. — Вона ж блондинка!

І чоловіки пішли далі, шукаючи нових жертв, темноволосих, нібито «неарійців». Рат замислився про те, скільки сьогодні на вулиці гуляло світловолосих євреїв і темноволосих німців. Він сподівався, що багато. Ці кляті расисти!

— Вбивайте євреїв! — почув він десь знову їхній крик.

Сліпа соціальна заздрість у поєднанні з расовою ненавистю — жахлива суміш.

Ґольдштайн залишався напрочуд спокійним.

— Хіба ви не сприймаєте це особисто? — запитав Рат американця.

— Я сприймаю це дуже особисто, — гаркнув він. — Сподіваюся, незабаром приїде ваша поліція і затримає цих крикунів.

— Можливо, я і сам маю втрутитися. Я теж поліцейський.

— Ви збожеволіли? Ви думаєте, що покажете їм своє посвідчення і вони підуть геть?

— Я більше думав про те, щоб показати їм свій «Вальтер», — відповів Рат.

— Якщо ви зараз витягнете пістолет на вулиці, я боюся, що тут буде кривава бійня.

— Та колеги вже скоро мають приїхати, — сказав Рат більше для того, щоб заспокоїти себе, — тоді цей жах зупиниться.

Два патрульних в уніформі вже були там, але вони не виглядали так, наче збираються відважно втрутитися. Вони уважно, проте з тривогою спостерігали за тим, що відбувається, і поводилися так, ніби випадково заблукали в Сілезькому кварталі і безпомічно опинилися в епіцентрі анархічних розбірок комуністичних та злочинних банд. Тільки це був не східний Берлін, це був Курфюрстендамм. Тут ніколи нічого подібного не відбувалося.

Для Рата було шоком бачити, як цей елегантний буржуазний район, який завжди був для нього бастіоном спокою в цьому божевільному місті, стає ареною для таких масштабних вуличних заворушень.

Очевидно, це було шоком і для всіх перехожих. Більшість з них виглядала так, наче не може повірити в те, що бачить на власні очі. Поки вони не отримували носком одного з цих коричневих черевиків або кулаком в обличчя, поки у них не був закривавлений ніс або зламані ребра.

Стоянка таксі була порожня. Водії таксі, очевидно, вважали за краще захистити свої життя. Або всі поїхали, враховуючи кількість людей, які тікали звідси. Так і не знайшовши таксі, їм довелося вирушити далі пішки. Нерви Маріон не витримали, тепер вона трималася ближче до Ґольдштайна. Вона зняла свої не­зручні туфлі на високих підборах і йшла вулицею в панчохах.

А тоді Рат побачив щось, у що він насилу міг повірити. І це спростовувало уявлення про те, що заворушення були спонтанною акцією безробітних хлопців. Їх почала зовсім не кипляча народна душа, навіть не банда СА, яка вийшла з-під конт­ролю.