– Але ж ти заміжня… А ти біля батька днюєш і ночуєш.

– Це мій чоловік днює й ночує у своєму штабі[121], йому зараз не до мене. А оскільки тобі важче – маю повне право побути поруч із татом. Бо ти для мене не менш важливий, ніж він.

– Ти певна?

– Авжеж. Бо якби ти не зустрів мою милу матусеньку – я б не народилася. А отже, у мого б чоловіка була якась інша дружина.

– Зустріч із твоєю матір’ю, так… – губи хворого розтягнулися в радісній посмішці, зблідла і прозора, наче «мармурова» шкіра обличчя мовби засяяла, підсвічена якимсь внутрішнім сяйвом. – Зустріч із твоєю матусею, мабуть, стала найщасливішим моментом мого життя. Або принаймні таким само щасливим, як і твоє народження.

– Мама теж так вважає.

– Справді?

– Авжеж.

– Але ж через мене вона була змушена кинути сцену. А проміняти театр на вбогу ресторацію при не найліпшому готелі – це, знаєш…

– Знаю, татусю, все я знаю, – і трохи помовчавши, донька додала тоном дуже серйозним, без краплі грайливості: – Я зазирала їй в душу, я…

– Оксано, облиш! Ти ж знаєш, до чого лякають маму твої здібності.

– Тим не менш, маму дуже навіть втішає, що зараз я перебуваю поруч із тобою й применшую твій біль. Це її не лякає, це, навпаки…

– Бо це інше.

– Тепер мама, навпаки, шкодує, що я не повноцінним медиком стала, а всього лише заочно вивчилася на фармацевта. А я загалом мріяла про музпед[122], хотіла бути танцівницею, а не фармацевтом. Тим паче не лікарем…

– Доню, ти ж знаєш мою думку: з освітою чи без неї, але лікувати по-своєму… дуже по-своєму ти зможеш завжди! Бо це у тебе в крові. У нашій циганській крові… Але ж якби ти знала… якби ж тільки знала!..

Хворий проковтнув грудку, що встала поперек горла, і додав:

– Знала б ти, до чого мені шкода, що я не доживу до Нового року…

– Облиш, татусю, – вона обірвала батькову фразу з усією рішучістю, яку тільки могла продемонструвати. – Я прибиратиму твій біль, скільки вистачить сил… і навіть більше. Я дотягну тебе не тільки до Нового року, але й до мого двадцять шостого дня народження!

– Це ти облиш, доню. Дарма таке кажеш, – поморщився хворий. – У мене ж не просто рак, у мене ще й метастази пішли.

– Але ж мій день народження буде другого січня, отож на Новий рік!..