Несподівано його рука витягнулася у напрямі прапору:

– Таким чином, нинішню подію, теперішнє підняття українського національного прапору над Кам’янцем-Подільським, я розцінюю як кінець епохи всевладдя злочинців-комуністів! Давайте ж віднині жити так, щоб на нашій землі не було більше знищених, зруйнованих, затоплених міст і сіл! Щоб не було тих, хто в муках помер від голоду чи радіації!.. Давайте жити дружно, радісно і щасливо на нашій благословенній землі під нашим одвічним прапором!.. Ну, а мою рідну Бакоту, моїх трударів-батьків і всіх моїх односельців, які не дожили до сьогоднішнього щасливого дня, пропоную спом’янути хвилиною мовчання.

І замовкли всі присутні, виструнчившись і схиливши голови. І кожен згадав когось із близьких, які не дожили до цього дня, як і рідні цього лікаря, котрий виголосив пронизливу до сліз промову.

Ростов-на-Дону, грудень 1990 року

Ростов-на-Дону, грудень 1990 року

Стан хворого був таким кепським, що лікарі махнули рукою на всі правила і дозволили дочці постійно перебувати біля батькового ліжка. Справді, важко плекати будь-які ілюзії щодо свого стану, коли бодай якесь полегшення (та й те тимчасове) викликає неабияка доза морфію. Навіть не маючи спеціальної медичної освіти, можна допетрати, що твої справи кепські… щоб не сказати жорсткіше!..

У такій ситуації важко визначити, скільки кубиків лікарської речовини замінює присутність близької людини. Та оскільки поруч із дочкою хворий у будь-якому разі відчував полегшення, економія виходила суттєвою. А це було важливо, дуже важливо! Адже попит на наркотичні препарати зростав пропорційно до погіршення ситуації у країні, й хоч яким жорстким був контроль за безцінними ампулами, однак те, що вдавалося списати під виглядом нібито «ін’єкцій» (які насправді не проводилися), годувало в цей складний час не одну родину.

З іншого боку, медики – не бузувіри, присягу Гіппократа колись давав кожен з них. Здавалося б, це чиста формальність… Проте спостерігати за муками онкологічного хворого, який перебуває на порозі смерті, – задоволення значно нижче середнього. Тут ніяких нервів не вистачить! Отож якщо у присутності дочки помираючому хоч трохи легше і без морфію – нехай сидить скільки влізе.

Кашпіровський[120] у спідниці, х-ха-ха!..

Втім, якщо дівка має талант навіювання – нехай старається. Головне – це результативне заощадження ампул, кожна з яких якщо й не безцінна, то коштує дуже, дуже дорого!..

– Оксанонько?

– Так, тату, я тут.

– А мені чомусь здалося, що ти пішла геть…

– Ну що ти, що ти! Як же можна кинути тебе, коли ти у такому стані?