— Одне питання, сину, — Деарґон посміхнувся, ніби перепрошуючи. — А як би ти взявся до крадіжки Меча? Звісно, теоретично.

Альтсін замислився на якийсь час.

— Я почав би з підкупу когось у Храмі.

— Гм… У нашому Храмі служать браття, зібрані в орден Слуг Меча, де я є Великим Скарбником. Всі ми даємо обітниці бідності й покори. Мені непросто було б собі навіть уяв…

— З усією повагою, ваша превелебносте, — злодій безцеремонно перервав жерця, через що Цетрон аж кахикнув. — Людей купують не золотом або сріблом, а тим, чого ті найбільше жадають або тим, чого вони найбільше бояться. Щоправда, найчастіше це саме золото, але лише тому, що за нього можна купити чимало інших речей. Це можуть бути жінки, напої, азарт, певні порошки чи зілля, деякі різновиди забороненої магії та інші подібні речі. Інколи людей також купують за інформацію. Компрометуючу, звісно. Або ж за здоров’я й життя їхніх близьких. А подекуди вистачить просто підкласти комусь у ліжко коханця або коханку. Це, здається, найдешевший спосіб.

Він зупинився, аби передихнути й випорожнити ще один кубок. В його голові гуділо, а шлунок починав поводитися геть підозріло.

На диво, Деарґон зовсім не справляв враження здивованого. Виглядав так, наче нотував щось у пам’яті. Хлопець продовжував:

— Тому є сенс перевірити, чи не мав хтось із монахів проблем із грошима, жінками чи якимось дурними звичками. Або чи не отримував якихось дивних звісток про родину. Може, хтось останнім часом ходив знервований або ж наляканий. Хай ваша превелебність накаже розпитати братів про це. Чи ви сповідуєтеся в храмі?

— Так, брат Охоронець Пам’яті — головний сповідник Храму Меча. Нас у місті всього сімдесят троє, тож його вистачає.

— Може, він щось знає?

— Може. Але таємниця сповіді — свята. Йому майже вісімдесят, і він непорушний у своїх принципах — ані слова не писне, хай би навіть сконав у муках.

— Навіть якщо йдеться про Меча?

— Навіть. Вважатиме це випробовуванням віри, якому піддає нас Володар.

— Розумію, — Альтсін почухав підборіддя. — Та якби ваша превелебність його розпитали — невинно, просто так, — то спостерігаючи за його поведінкою, вдалося б відчути, чи й справді ми шукаємо когось із Храму. Якщо наші підозри є слушними, то брат сповідник має серйозно нервувати.

— Розумію, — Деарґон глянув на нього так, наче побачив вперше в житті. — Я не думав про справу отаким чином. Що ще?

— Яким чином злодії могли вивезти Меч із міста? З того, що я пам’ятаю, реліквія має величезні розміри.

— Ха, все ж таки ти брав участь у наших урочистостях, — жрець кивнув.