Скільки кораблів вийшло тоді в море?

Товстун криво посміхнувся.

— Не ти один в цьому місті вмієш думати. Сто сорок два. Кораблі для глибокого моря, галери, ланґскіпи, дромони. Рибальську дрібноту я й не рахую, бо цього ніхто не реєструє, але їх могло бути ще кілька сотень. Наша єдина надія в тому, що Меч ще не залишив міста.

— Деарґон, здається, в цьому надто впевнений, але якби я мав би щось вкрасти, то не починав би з підкупу когось із Храму. Почав би з пошуку способів вивезення здобичі за кілька годин. Але я вирішив йому про це не говорити.

— Мудре рішення.

— Ти вже спакувався?

Цетрон кинув на нього дивний погляд.

— Якось я вже казав тобі: це моє місто. Я не піду з нього, й ніхто мене звідси не викине. Навіть Деарґон.

— А хто говорить про викидання? Він би точно хотів, аби ти залишився. І буде на тому наполягати. Дуже, дуже гаряче, — хлопець підкреслив останнє слово.

— Це мої проблеми. Але я притягнув тебе сюди не для того, щоб ти розповідав мені про похмуре майбутнє. Для цього в мене є Керлан.

Керлан важко зітхнув.

— Чуєш? І отак він увесь час. А ти — ставай до роботи. З чого почнеш?

Альтсін звів брови.

— Тут ти керуєш.

— Я хочу, аби ти діяв сам. Мені не потрібен іще один пес на шворці. Мені треба хтось незалежний. Може, таким чином один помітить те, що інший пропустить. Тож?

— Ліга знає?

Це було питання, з якого треба було починати. Ліга Капелюха поєднувала всі злодійські гільдії міста на умовах добровільного членства. Зрозуміло, що той, хто не хотів ставати добровільним членом, дуже швидко ставав членом мертвим. У цю мить анваларом Ліги була людина на ім’я Ґригас, злодій та бандит, який і думав наче злодій та бандит. А це обіцяло купу дурні в організації, яку не вдалося знищити навіть трьохсотлітньому меекханському пануванню. Не було відомо, як він відреагує на таку новину.

— Поки що ні. Я сам довідався лише дві години тому. Якщо справа не проясниться до опівдня — то доведеться повідомити йому. Так від чого ти маєш намір почати?

Злодій замислився, нахилив голову, прикрив очі. За мить важко зітхнув. Мислення сьогодні йшло надто важко.

— Добре. Я ніколи не був у тому храмі, за винятком головної нави, зрозуміло. Розташування приміщень, звичаї братів з ордену та сторожі, час молитов, їжі, розподіл обов’язків. Це — твоя справа, Цете. Не дивися так, ти маєш купу людей, а в мене розпитування братів з храму зайняло б днів зо п’ять. Добре було б знати все: що хто полюбляє їсти, хто не надто тішиться з нічних молитов, завдань у місті або ж порання на кухні й таке інше, — він зітхнув. — Прокляття, я навіть не уявляю, як Деарґон має намір тримати все це в таємниці.