— Ні, я. Мушу дбати про репутацію.

— Ага. Ти вже йому колись допомагав?

— Кілька разів. Коли якісь бандюгани намагалася вибити платню з пілігримів, коли кілька братів піддалися спокусі й почали пхати руки в храмову скарбницю. Такий дріб’язок. Він також раз або два допомагав мені вирішувати проблеми з вартою. В одному він правий — останні роки Храм Реаґвира набув значення. Двадцять років тому в місті було п’ятнадцять монахів, а щорічні урочистості не зупиняли руху більше ніж на парі вулиць. А що тепер — ти й сам знаєш. Але, власне, чому він так тебе цікавить?

Альтсін обережно потягнувся, щось хрупнуло в нього у спині. На щастя, напад млостей був лише тінню попередніх штурмів.

— Мені просто цікаво. Ба більше, мені здається, що непогано знати, чи він людина слова і чи виконає свою останню обіцянку. Знаєш, оту про вишукування винних і про роботу для ката. Кажуть, у цьому році в північному Карагені вродили чудові яблука.

— Може, відразу в Меекхан?

— Там також обіцяють непоганий врожай. Коли точно зникнув Меч?

— Між північчю й світанком.

— Оце так точність, хай йому грець. Може, нам просто розіслати герольдів? «Розшукується шматок заліза, важить десь із п’ятдесят фунтів і схожий на зламаного меча. Увага, поблизу нього можуть проявлятися чудесні зцілення й раптові напади набожності».

Цетрон кисло скривився.

— Не пий більше з несбордійцями.

— Не маю такого наміру. А що з блокадою доріг?

— Храмова варта, браття й наші люди стежать за всіма шляхами з міста. Перевіряють кожен віз. Це ще добре, що Меча не винесеш на спині.

— А порт?

Цетрон пирхнув.

— Аякже, порт. Деарґон притиснув митників, і зараз кожен корабель, який виходить в море, обшукується від кілю й до щогли.

Навіть рибальські човни трусять.

— Це заблокує роботу порту. Будуть проблеми.

— Якщо знайдемо реліквію — все заспокоїться. Чого в тебе таке обличчя?

— Власне, згадав, що відплив був за три години до світанку.