Голос Деарґона скреготів, наче два шматки криги, які потерли один об одного. Альтсін аж спітнів.

— Ваша превелебносте, я не розумію…

— Власне, сину, ти багато чого не розумієш. А особливо того, що тут йдеться не про якусь блискітку — а про Денґотааґ, Меч Бога.

Жрець нахилився вперед, і Альтсін здивувався: як він міг відчувати кригу в голосі, якщо в очах його палали пекельні вогні?

— Знаєш, сину, я бачив дива, які робив цей Меч, у тому числі й такі, над якими люблять сміятися, такі, де німі оволодівають красномовством, а сліпі отримують здатність бачити. Його втрата для мене й мого ордену — це поразка, кінець сенсу нашого існування. Я волів би особисто підпалити храм, ніж дозволити, щоби чиїсь плюгаві безбожні лапи хоча б днем довше торкалися Меча. Я не дозволю, аби хтось — злодій, жрець, чарівник чи сам Проклятий — тримав його в руках! Якщо буде потреба, то я поставлю місто догори дриґом, розберу по шматочку, а потім складу докупи та почну все знову.

Раптом він страшно посміхнувся.

— А якщо, незважаючи на все, мені це не вдасться, то я все одно знайду винних та влаштую їм таку кару, що наступні сто років їхніми життями лякатимуть дітей.

Злодій навіть оком не кліпнув. Хоч і мав велике бажання насмішкувато вишкіритися, але все ж зберігав кам’яний спокій. Раптом Деарґон підвівся й рушив до дверей.

— Уже треба йти. Сподіваюся, що ви зумієте допомогти мені у вирішенні нашої спільної проблеми.

Він аж підкреслив оце «спільної», що не обіцяло нічого хорошого. На порозі жрець ще й озирнувся.

— Очікую добрих звісток.

І вийшов.

Ледве зачинилися двері, Альтсін ковтнув слину й потягнувся за кубком. Вода була паскудною на смак.

— Оце так ми влізли, — прохрипів за мить, ігноруючи те, як скручувалися його кишки.

— Ага, сидимо по вуха в лайні, — Керлан кивнув і зробив ковток просто з глека.

— Що тепер?

— Я повідомив більшість людей, сказавши їм, що саме вони мають шукати, — буркнув Цетрон, чухаючи голову. — Але таємниці неможливо утримувати довго, тож до полудня місто закипить. Прокляття. От чому це не могли бути просто княжі камінчики?

— Із камінчиками могли б виникнути проблеми. Щоправда, вона займають небагато місця, але князь відразу відчув би, що його камінчики кудись зникли. Вони розсміялися коротким, нервовим сміхом. Товстун споважнів першим.

— Бачу, що ти приходиш до тями.

— Та звідки, — Альтсін потягнувся за водою, але на половині руху відмовився від цієї ідеї. — Я просто маскую внутрішню пустку дурнуватими зауваженнями й перестрибуваннями з теми на тему. А ти не повинен був мене вв’язувати в це.