— Якщо післязавтра Меч пронесуть на чолі процесії, всі плітки відпадуть самі собою. Що станеш робити ти?

— Я займуся Мечем: де його тримали, як його стерегли, яка була система вартування й захисні закляття. І яким чином, най йому грець, можна було непомітно вийти з храму, несучи на спині п’ятдесят фунтів залізяччя.

— Меч тримали в підземеллях. Тут десь валялася карта. Раз на місяць його виставляють на три дні перед публікою перед головним олтарем. Раз на рік несуть у процесії. Його не охороняли жодними закляттями й не ставили біля нього вартових.

— Жодними?

— Сім стоп довжини й п’ятдесят фунтів залізяччя, як ти вже й казав. Але будь ласкавий, надалі пильнуй за язиком поряд із духовними особами.

— Пильнуватиму. Також спробую дістатися до Рвисса та Альмарика.

— Я вже відіслав до них людей. Якщо вони мають із тим щось спільне…

— Це контрабандисти, я й сам кілька разів користався їхніми послугами. Вони не мусять знати, що перевозять. Досить і того, що клієнт їм заплатить. Важливішими є їхні зв’язки серед стерв’ятників побережжя.

— Щось іще?

— Тридцять імперських. І ще десь сотня в дрібних монетах, можна сріблом.

— Сто оргів сріблом? І тридцять золотом?!

Після другого питання Цетрон підозріло глянув на Альтсіна.

— Ти ж не маєш наміру тікати з міста?

— Ні, але як ти вже згадував, я буду чинити по-своєму. Гроші пришли мені найпізніше до полудня.

— Звідки я витрясу тобі таку суму?

— Позич, вкради, виграй у лотерею або продай цей будинок. Все одно, якщо нам усе вдасться — ти отримаєш винагороду від Деарґона.

— Думаєш, що я взяв би гроші від жерця?

— Знаю, що візьмеш. Де я знайду Кусара?

— У Барлозі, як і завжди в цей час. Ідеш до нього?

— Можливо, пізніше, — Альтсін підвівся, трохи хитнувся й рушив до дверей, мужньо ігноруючи запаморочення й нову хвилю нудоти. — Де я зможу знайти тебе?