— Напевне, буду тут увесь день.

— Це добре, — злодій ще озирнувся від порогу. — Ага, не висилай за мною людей, бо я все одно їх скину. Кажу це, щоби ти не нервував даремно.

Він вийшов, перш ніж Цетрон встиг запевнити його в повній своїй довірі.

* * *

Він вирушив до Дартвеени.

Власне, це місце не було міською дільницею. Принаймні на жодній офіційній мапі воно не фігурувало як окремий фрагмент міста. Лежало відразу біля гирла Ельгаран, а звідки до порту було рукою подати. Його не оточував мур, та й будинки його не вирізнялися нічим особливим. Утім кожен, хто знаходився в місті більше, ніж три дні, знав, що сюди не треба ходити без конкретної мети.

Тут мешкали чаклуни. Не Майстри Магії, які займалися відомими аспектами, йдучи Стежками Сили. Не люди з поважних братств і гільдій, яких запрошували до палаців аристократії або ж до княжої резиденції. Мешканці Д’Артвеени не розважали княжат і графів, не лізли в політику, не встрягали в придворні інтриги, не рили під конкурентів і не втрачали часу на суперечки щодо причин і сенсу існування Всесвіту. Замість цього всього вони займалися магією. Тією, що була найпоширенішою: лікуванням чиряків, подагри, хворих зубів, скиданням плоду, накладенням і зняттям проклять. Причому доволі часто це була магія паскудна, яка вимагала розтину трупів чи переливання галонів крові. Це була магія, яка сягала до аспектів, які навіть не мали власної назви, або до Сили поза аспектованими Джерелами.

Щоправда, триста років меекханського домінування відтиснули свій слід на Мистецтвах, якими вправлялися в князівстві, але навіть Великий Кодекс не зумів зламати незалежність Д’Артвеени. Аспектовані чари на три довгі століття були панівними в місцевій магії, однак офіційне магічне мистецтво Імперії погано діяло на морі. Мало не всі відомі Джерела, якими користувався Меекхан, були приписані до суші. Існувало лише три аспекти: Мушля, Зелений Мох і Мотузка. Вони не згиналися під міццю океану, але навіть за найкращих років у Меекхані була сама жменька тих, хто володів якимось із цих аспектів. А Імперія не для того будувала в Понкее-Лаа найбільший порт континенту, аби той залишався порожнім. Тож тут прикривали очі на місця, де забобонні моряки могли придбати амулети й талісмани, що не обов’язково були законними, проте діяли. Але не зважаючи на те, що меекханці покинули гирло Ельгаран майже чверть століття тому, аспектовані чари все ще вважалися вищою магією. І жоден із Майстрів, які отримували освіту в університетах або у всесвітньовідомих магічних гільдіях, за жодні скарби світу не признався б у якомусь, нехай і духовному, спорідненні зі зграєю типів із Д’Артвеени. І напевне, більшість з них була б шокована рівнем умінь цієї зграї.