* * *

Він просинається і знає, що сталося щось страшне. Світло на півночі згасло.

Вирушає туди якомога швидше, відкриваючи портал просто на поле бою.

Її немає! Немає! Всюди навколо трупи, сотні, тисячі трупів, але ніде немає навіть сліду від його дочки.

І ці чужинці. Середнього зросту, озброєні мечами, сокирами й списами, ховають обличчя під важкими шоломами.

Він підбігає до першого з мертвих ворогів й зриває з нього шолом.

Людина.

Просто людина, поряд лежить суї, кілька кроків далі — венлеґґ, але такий, в якого немає кланових барв на панцирі. Далі — знову людина, іще одна. І низький, присадкуватий войовник Народу Гір. І жінка в одязі вершниці Лааль.

Вона раптом ворушиться, кашляє й розплющує очі.

— Тебе прислали, га? — посміхається криваво. — Скажи там… на півдні… що вільні люди… не стануть гинути… за безумців…