— Вони були розпусні?
— Щось таке.
— І ти ні в кого з них не був закоханий?
— Ні в кого.
— Яка бридота.
— Напевно, так воно і є. — згодився сценарист. — У чоловіків, що парубкують з часом їде дах.
— Краще б ти ходив на сеанси кохання з машиною-автоматом.
— Ну, ні це вже занадто. Я ще не зовсім дійшов до ручки, щоб таким займатися з машиною. Це щось схоже на контакт з резиновою жінкою.
— Але скажи чесно: навіщо все-таки ти зробив мене героїнею свого серіалу?
Сценарист зітхнув:
— Розумієш, Сюзі у мене була мрія про ідеальну жінку. Як би це дивно не звучало, хоч я і жив у розпусному світі, я мріяв про чисту і світлу жінку, про ангела. У кожної людини є мрія, але майже ні в кого вона не збувається. І я не сподівався на це, але, принаймні, вигадати свого ангела я міг?
— Міг, — погодилася Сюзі. — Але навіщо було називати її як мене?
— Я не знав, чесно, я не знав про тебе.
— Та жінка. Твій ідеал, вона більше не повернеться до тебе. — сказала Сюзанна.
— Звідки ти знаєш?
— Вона сказала мені, — відповіла Сюзанна, жуючи морозиво.
І тут Корелю сяйнула ідея. А що, цілком непоганий поворот, навіть у історичних фільмах міняють героїнь. Та й віртуальна Сюзанна Міракал добряче всіх напружила своєю зверхністю і неприступністю, а ця домашня, трохи пом’ята, але така безпосередня.
— Послухай, Сюзі, а ти не хотіла б зайняти вакантне місце героїні мого серіалу?
— Я-а?!! Та хоч зараз! — і дівчина радісно кинулась Корелю на шию і заходилась обціловувати його липкими від морозива губами.