Нік зітхнув, поплентався до ліфту, спустився на перший поверх, без перешкод залишив плазу і подався до таксі, припаркованого обабіч входу. Вже в автівці він глянув на годинник — стрілки рухалися у звичайному ритмі, за вікнами спокійно снували городяни і раптом… він збагнув, що було не так в білявці. Жінка була зодягнена в голубий плащ і це в розпал літа в обідню пору, коли на небі ні хмаринки!

— Господи, вони справді, були з іншого часу, — простогнав він.

Таксист нервово покосився на клієнта, але змовчав, лише похитав головою. Радіостанція, яка працювала в салоні його авто і якій він беззастережно довіряв, вже попередила, що кілька днів тому у світі з’явилися божевільні, що городять усіляку маячню; і хоча з мізками у них не все гаразд, але небезпеки для інших вони не становлять.

2. Арніка

— Знаю, чого ти прийшла, — мовила юнка в сукні з води кольору бірюзи і морських водоростей, зашитих у прозору невидиму оком нейрону тканину.

Вона не повернулась на шурхіт ніг, що увійшли знадвору, а слова, немов і не вимовляла, здавалося, вони самі випали з її відкритих губ.

Дівчина продовжувала незворушно сидіти перед великим казанком, що кипів на відкритому багатті посеред кімнати і помішувала відвар загостреною посрібленою палицею. У мутній воді, що побулькувала вона, як у дзеркалі, бачила кімнату позаду себе і жінку в темних тканинах, що наблизилась до неї, стала, опустила очі, шанобливо склала руки.

Вогонь як і одяг дівчини був зашитий в нейрон і не обпікав підлоги, а відвар підігрівав завдяки мікроскопічним, як в решеті, дірочкам.

В кімнаті пахло корицею, кокосовою стружкою і яєчною шкарлупою. Десь тихо заспівав півень. Дівчина повернулась, випросталась і глянула в очі відвідувачці.

— Нічого. Знову нічого. Котрий день вже нічого!

Жінка мовчала. Дівчина знову повернулась до казанку.

— Що накажеш їм сповістити?

— Пані, я лише ваш голос. — промовила пророчиця скромно.

— Чому, власне, вони вирішили, що я знаю, коли настане той кінець?

— Пророцтва племені, — почала жінка запинаючись, — стверджують, що саме Біла Богиня сповістить про це через вуста пророчиці.

Дівчина не відповіла.

— Час невпинно скорочується, рух планети прискорюється. Ми наближаємось до якогось велетенського об’єкту, прискорення вже не зупинити. Вони хочуть знати яким буде кінець.

— Але я не маю відповіді.

Пророчиця глибоко вдихнула і її сутулі плечі розпрямились і вся вона ніби виросла, а зморшки на обличчі зникли. Дівчина вперше з подивом відмітила, що перед нею ще досить вродлива, хоч вже й немолода жінка.

«Скільки їй років? Здається вона зумисне намагається виглядати старшою, — майнуло в голові, — Ох, про що я думаю».