Не раз Нік запитував себе: що далі, після того, як все скінчиться? Однак, питання лишалося без відповіді. Відтепер навіть миті задоволення здавалися йому фальшивими, бо були зіпсовані гіркотою незрозумілості — для чого це все? Шукати відповідь у світі зовнішньому — марна трата часу. Ніку здавалося, що вся інформація, яка валиться на нього безперервним потоком брехлива, а радіо, телебачення, Інтернет лише задурюють мозок, відволікають від головного.

Часом він навіть шкодував, що не загинув у тій катастрофі. Але як не загинув, коли таки загинув. Після неї вже не був таким, як раніше. Змінилося все — від думок до світосприйняття. Незмінним лишилося, як не дивно лише тіло — неушкоджене, не подерте і цілком придатне для того, щоб далі волочити свій хрест. І тільки очі стали сльозитися на ультрафіолет. Відтоді він знімав сонцезахисні окуляри лише коли лягав спати. Оточуючі помічали його невеселі настрої і пов’язували це з пережитим стресом.

Хоча це не єдина дивовижа, яка відбулася в житті Ніка. Згодом сталося те, що остаточно його змінило, але про це не тепер.

План по викраденню Сувою реалізовано. Метушня, яка почала відбуватися у світі після його крадіжки переконала його, що викрадене — таки Сувій. Старійшини паралізовані. Їх релігія загине так швидко, як сходить сніг навесні. А що робити з Сувоєм він вирішить після перемовин з Хардроуном. Треба лише дочекатися умовленого дзвінка.

І він чекав. Проте марно. Ні тої ночі, ні наступного дня шеф розвідки не подзвонив. І тоді Нік сам набрав його номер. Відповіла, як не дивно, не секретарка.

Нік попросив офіс 213.

— Ви напевно помилилися, містере, у нас немає такого офісу. — сказали зі слухавки.

— Хіба це не Червоних Томатів, 46?

— Так, це саме ця адреса. Однак, у нас ніколи не було офісу 213.

— А містер Хадроун на місці?

— У нас ніколи не працював ніхто з таким прізвищем. У нас невеличкий сироїдний ресторанчик і я чудово знаю усіх співробітників.

Нік кинув слухавку і обхопив голову руками. Якщо це не розіграш — все знову повторилася: люди, яких він знав, зникали безслідно.

Але це був не розіграш і Нік пересвідчився в цьому наступного дня на власні очі. І височезну будівлю, і офіс 213, і містера Хадроуна, і секретарку, немов корова язиком злизала. І ніхто, абсолютно ніхто не пам’ятав, щоб по вулиці Червоних Томатів 46, колись було щось крім невеличкого ресторанчика…

4. Арніка

— Погляньте вниз — мовила пророчиця до дівчини, махнувши рукою в бік вікна.

Дівчина глянула в прочинене вікно і одразу ж відсахнулась. Під вікном стояло з десяток абсолютно голих чоловіків.