— І де він?

— Ми знайдемо, ми обов’язково знайдемо, ось побачите…

— Я вже побачив.

— Але ми були певні, що він в надійному місці, Ваша…

— Авжеж. Лише один міг провернути таке. Ти знаєш про кого йдеться?

— Напевно, Ваша Святість, має на увазі Ха…

— Замовкни, не згадуй в моїй присутності його імені.

— Вибачте, ваша Свято…

— Знайдіть його офіс, обшукайте, витрясіть з нього все, що можна, усуньте його з ери врешті-решт. Очі мої його б не бачили.

— Буде зроблене Ваша Свято…

— А тепер геть з моїх очей.

— Але Ваша Свя…

— Геть!!!

Чоловік з сивим хвостиком у довгій білій мантії подріботів до дверей.

Срібний охопив голову руками і якийсь час сидів нерухомо. Потім опанував себе і повільно піднявся. За мить у нього мала відбутися розмова з Сірим.

— Ну і як тепер поводяться люди Ери Риб, брате? — запитав Срібний у Сірого за півхвилини після розмови з Старійшим, — Минув деякий час і ми можемо підбити перші підсумки експерименту.

Сірий обережно покосився на дивний предмет в руці брата, що нагадував люльку, стенув плечима:

— Нічого особливого не сталося, тепер їхні голови забиті мандрами. Всі хочуть бути туристами. Кожен від малого до великого нав’ючує на плечі рюкзак і вештається Всесвітом, знімає відео, викладає його в соцмережі, хизуючись перед сусідами чи родичами. У них вважається: чим у віддаленішому куточку побував, тим крутіше, тож кожен намагається дістатись на край всесвіту, дарма що його немає. Це може тривати доти, доки їм не набридне.

— Не чую радощів у твоєму голосі. Ми ж саме цього й прагнули — зайняти їх чимось, аби вони нам не докучали.