Але як бути? Нік аж ніяк не чекав такого розвитку подій. Хто міг забрати Сувій? Невже Святійші змінили плани і вирішили переховати його, не чекаючи повного місяця? А може Сувій викрав хтось інший? І саме головне: де тепер його шукати, як не допустити передчасного розголошення змісту священної книги?

Нік думав про все це, безпорадно тупцяючи в комірчині і безцільно дивився на зелений оксамит вітрини. За цей час очі його вже призвичаїлись до напівтемряви і зір неприємно різав пил на склі. Якби вітрину хтось відкривав незадовго до його появи, мали б лишитися сліди рукавичок, або, принаймні, пилюка була б витерта. Отже, викрадення відбулося набагато раніше. Набагато? Настільки набагато?

Нік розумів, що його місія тут виконана і лишатися в комірчині не має сенсу, але незворушно, немов заворожений, продовжував вглядатися в зелений оксамит.

І чим довше він вдивлявся, тим більше його підозра зміцнювалась. Під тканиною щось лежало. Це щось було маленьке, майже непомітне, воно створювало випуклість під оксамитом і звісно ж не могло бути Сувоєм. Тоді що це? Складена записка, нерівність дерева?

Нік знав, що не пробачить собі, якщо не перевірить, що там. Безглуздо не заглянути під оксамит, якщо він вже тут. І він обережно відкрутив скляну вітрину, підняв оксамит і побачив… плоску мініатюрну пластинку, що формою нагадувала яблуко; тонку, сріблясту, без жодних написів чи подряпин, з незнайомого, але цупкого матеріалу.

Нік покрутив пластину в руках, але так і не знайшов пояснення що воно таке. Чудасія якась! Хотів вже було покласти її назад. Але рука не послухалась. А що, як раптом? Ні, бути цього не може. Але здогадка, чи то пак підозра, вже міцно засіла в голові.

«Але в ті далекі часи люди не володіли технікою, чи таки володіли?… — сперечався розум з логікою, — А раптом інформація про технічний рівень можливостей наших предків неправдива?»

Може саме тому Хардроуд і сказав, що Сувій не зовсім книга у нашому розумінні? Але яким же має бути комп’ютер, до якого ця пластинка підійде? Якщо сучасна цивілізація досі його не створила, марно намагатися прочитати Сувій. Ніку чомусь згадалася фраза Хардроуда «Бог був інопланетянином». Можливо шеф був недалекий від істини.

Він швидко сунув пластину в потаємну нагрудну кишеню, закрив вітрину і подався до виходу із зали.

14

— Де він? — суворо спитав Срібний.

— Зник, Ваша святос…

— Що значить зник? Хіба я не наказував тобі берегти його, як зіницю ока?

— Я беріг Ваша…

— Ти що, не міг організувати своїх людей, аби стежили за ним денно і вночі?

— Але ж я організува…