— Тоді, — дівчина мить помовчала, ще раз глянула на натовп і навмання сказала — нехай буде отой білявий.

— Гарний вибір, — схвалила пророчиця. Я б, щоправда, вибрала отого чорнявого і русого і ще отого неголеного для гостріших відчуттів. Втім, білявий теж згодиться. Накажу, щоб його готували, він прийде до Вас цієї ночі.

— Зачекай! — дівчина вхопила пророчицю за руку. — Я зовсім не знаю що з ним робити.

— О дитя! — вигукнула пророчиця. — Все те, що робить нормальна жінка з чоловіком, коли закохана.

— Але я не закохана.

— Покладись на природу. Вона підкаже, — жінка підморгнула і вийшла.

5. Нік

Відтоді як дивна пластина опинився у Ніка, минуло два дні. Весь цей час спокою він не знав. Про сон тільки мріяв. Тепер він лише поперемінно відключав різні часини тіла, вводячи розслаблюючі ін’єкції для мускул. Проте пальці лівої, або правої руки завжди стискали пневмопістолет і одне око дивилося крізь скельце окулярів. Добре, що лівою частиною тіла він володів так само вправно, як і правою.

Нік ввімкнув комп’ютер, аби переглянути останні новини.

Лідери обох сект оголосили про викрадення цінних паперів, але про те, які саме документи викрадено змовчали.

Бойовики вчинили погром авіавокзалу. Якийсь ідіот прислав анонімне повідомлення в офіс ВСБістів. В ньому значилося, що на вокзалі сховано викрадений документ. ОРУТи прослухали телефон ВСБістів, прибули на вокзал першими і перевернули все догори дрином. Але нічого не знайшли. Ідіота вирахували, допитали і спровадили в психлікарню після чого він перетворився на бідолаху.

Нік посміхнувся від думки, що Орути з Всбістами так заметушилися. Хоч щось звеселяє… Він підійшов до міні бару, дістав пляшку білого вина, відкоркував її, наповнив бокал і повернувся у крісло. Без поспіху, до найдрібніших подробиць перебрав в пам’яті останні дні.

Знову згадалася дивна фраза жінки «ми вас догнали», потім незрозумілі слова малого.

«Та що ти, Ніку, справді, — заспокоїв він себе, — просто дитина почула якусь рекламу і повторила».

Плащ серед літа? Подумаєш диво…

І все ж лишалося те, що ніяк не пояснювалося — подібність очей хлопчика-близнюка і його, Ніка.

Вино вдарило в голову, напруження послабилося, згадалось дитинство. Життя чомусь йому пригадувалося не плавно, а ривками; окремі періоди він пам’ятав чітко, інші — не міг відтворити взагалі. Чи у всіх так? Треба буде якось запитати про це у Хардроуна, або Лена. Якщо звичайно випаде нагода. Ех, де то вони тепер? А де зараз Рен?

Нік закінчив ізольовану школу для хлопців на берегах Чорної Тиси. Коледж був одним з найкращих на Землі — там навчали азам характерництва, медитативним практикам, бойовій майстерності. Навчання в ньому коштувало шалених грошей, конкурс був неймовірний і потрапляли туди лише діти нуворишів.