— Пусте заняття, як на мене, не проливає ніякого світла на сенс буття і не сприяє духовному зростанню.

— Однак, це краще, аніж їхні попередні захоплення — гроші, коштовності та сексуальні збочення. Я б сказав це невинне захоплення.

— А чому людям так подобається мандрувати, ти як гадаєш?

— Їх захоплює конкуренція, а в чому саме вона виявляється — в сексі з найкрасивішою жінкою, чи у освоєнні найвіддаленішого куточка всесвіту, чи у суперпризі у вигляді Електронного Раю — суть не змінюється. Кожен хоче почувати себе обраним.

— Хм, твоя правда. Ось цю люльку я знайшов на березі Карибського моря. — Срібний покрутив платинову люльку. Уяви собі, в епоху Водолія через неї ледве не сталося трагедії. Син ледве не убив батька, тільки заради того, аби в короткому проміжку між смертями володіти платиною, інкрустованою смарагдами. Хіба не безумство?

— Люди ери Водолія взагалі відзначилися безумством. Гонитва за розкішшю їх і згубила. Схоже, вони так і не зрозуміли, що їм нічого не належить, навіть власне життя.

— Гадаєш люди Ери Риб інші, думаєш вони змінилися?

— Змінилася форма, але не зміст. Тепер вони намагаються вхопити нематеріальне, тобто емоцію, відчуття, враження. Спогади стали культовими. Вони вважають, що це те, чого у них ніхто не відбере.

— Божевільні. Ми ж зітремо їхню пам'ять.

— Атож.

— Але нехай ще побавляться якийсь час.

— Нехай.

— Для нас, брате, час немає ніякого значення. Однак, він рухатиметься як ми йому накажемо.

— Звісно, брате.

— Звідки тоді такий занепадницький настрій?

— Мені не дає спокою думка, що ми нещирі з ними.

— Дурниці. Хіба вони не наші іграшки?

Сірий стенув плечима.

Частина 2

Частина 2