— А тобі було дуже гірко з твоїми жінками?

— Дуже, — зізнався Ієгор.

— От бідолаха, — дівчина трохи помовчала, осмикнула край сукні, — А на що схожа та гіркота?

— Ммм… На чистий чорний шоколад.

Дівчина замислилась:

— Красиво кажеш. А тим жінкам, як ти думаєш, було теж гірко після цього?

— Не знаю. — стенув хлопець плечима. — Я їх не питав. Але вони мене не кохали.

— Нащо ж вони були з тобою?

— Я й сам не знаю.

Дівчина трохи помовчала, відпила ковток чаю і перемінила тему:

— Ким ти працюєш? — запитала вона.

— Програмістом. — промимрив хлопець.

— Справді? Це вже цікаво, — дівчина простягнула хлопцю філіжанку, свою відставила на маленький стільчик і промовила. — Розкажи про свою роботу.

І він розказував їй всю ніч, забувши про страх і ніяковість.

7. Нік

Нік прокинувся від дзвінка. Спантеличено озирнувся довкола. Як це він заснув? Цікаво наскільки відключився? В темряві нащупав Сувій і заспокоївся. Але дзвінок? Останні кілька років він не заводив будильника. А при потребі самостійно прокидався в запланований час. Щоправда, такої потреби вже давно не виникало.

Мобільник на ніч Нік завжди вимикав, а стаціонарного телефону не мав. Що могло дзвонити так рано він і гадки не мав. Дзвін повторився, хоча визначити звідкіля він долинає знову не вдалося; звук ніби звучав з голови і був продовженням сну.

Нік протер очі, притьмом підскочив до вікна, визирнув на вулицю. Місто глянуло на нього порожніми сонними вулицями. Десь далеко машини прибирали тротуар і їх приглушений свист підкрадався все ближче до його домівки.

І тут Нік знову чітко почув дзвінок. На цей раз він визначив, що дзвонили в двері. Всередині все похололо.

«Казав же собі: не варто вертатися додому, — прошепотів, — краще було б ночувати в готелі під чужим ім’ям».