— Доки ти падав на землю, ти мріяв про насолоду. У кожного своя насолода. Ти мріяв про помсту. Помста за те, що тебе відсторонено від намісництва. Але ти не міг помститися миттєво, тому тебе переповнював гнів. Гнів затуманив розум і ти впав в безпам’ятство, разом зі спогадами ти втратив пам'ять, а це — втрата всього.

— Але пам'ять не можна втрати назавжди, як і милість Абсолюта.

Срібний похитав головою:

— Ти осліплений жагою влади, — він помовчав, — Якщо пам’ятаєш я народитися одразу після тебе. З відстані брата найкраще контролювати ситуацію.

— Ти чогось не домовляєш. Є ще щось.

Срібний стенув плечима.

— Мені потрібно побачити Абсолюта. — з притиском мовив Нік.

— Він в саматхі.

Нік роззирнувся довкола і помітив в кінці зали прикритий срібним полотном головний планшет.

Срібний простежив за його поглядом:

— Він зламаний, — мовив.

Нік не відповів. Впевненими кроками рушив до планшету. Якась підозра блиснула в мозку Срібного, проте нечітка.

Нік різко смикнув полотно і воно впало на долівку. Далі він підніс руку до головного планшету, відчув як по долоні побіг електричний струм, екран зблиснув, на ньому застрибали рівні рядки слів в програмі редакторської правки. Він зрозумів: Сувій, цей сценарій життя усіх Ер писався саме з цього планшета. Тепер, коли в нього є оригінал тексту — він може внести до змісту будь-які правки.

— Це ще що? Звідкіля він в тебе? — заволав Срібний несамовито, — Севен, Севен!

— Не галасуй. Твоя помічниця відключена.

Нік подався до екрану, на якому замиготіли букви, а згодом з’явився текст.

— Припини негайно, — загорлав брат, — Ти не посмієш змінити ні коми, ні крапки.

— Я і не збираюсь. Лише поверну все до початкового варіанту.

— До якого такого початкового?

— До того, що був до твоєї правки, — саркастично скривився Нік. — Ти переписав сценарій Абсолюта, аби усунути мене від намісництва назавжди. Я ж мав повернутися, відбувши земне втілення.