5

…Але ж і його думки безперешкодно надходять в мій мозок. — подумав Нік, — треба цим скористатися. Що ж це за місце, біс забирай? Місце, де могутність кожного зростає в стократ. Зрозуміло, спасибі. Хто це сказав? А, це уривки твоїх думок, Рене. Моїх, брате.

— Як тобі вдалося так надовго обеззброїти мене?

— Насправді я гадки не мав, що ти нічого не пам’ятаєш.

— Блазень.

— Не я, а Абсолют позбавив тебе намісництва.

— Це все твої інтриги.

— Аякже! Буцімто не ти намовив Адама і Єву поглинути ксерокопію Священного Сувою після чого вони стали носіями знань, — скривився Срібний.

— Безпідставне звинувачення, я повідомив їм лише сухі факти.

— Ти наплював на правила ієрархії. Заради кого? Заради тих іграшок?

— Бачу ти не зрозумів. Я граю за своїми правилами. Що ж до тих двох, я казав їм утримуватися від контакту із зовнішнім світом. Саме відступ від цього правила згубив їх, а не знання з Сувою.

Срібний саркастично усміхнувся:

— Ха-ха-ха. Я тебе розчарую. Вони нічого не довідались. Щоб дізнатись про свою місію в світі, вони мали сконтактувати з деревом Життя, з’єднаним з головним планшетом.

— У них лишається шанс.

— Наївний. Дерево Життя давно вчахло.

— Не без твоєї допомоги… — буркнув Нік.

— Обурення Абсолюта твоїм вчинком — цілком справедливе. Ти хоч сам розумієш, на що ти їх штовхнув? Жодна жива істота не здатна безкінечно боротися з натиском почуттів. У людині закладене прагнення до насолоди. Воно, мов наркотик, підточує зсередини. Чи тобі цього не знати?

— Абсолют не наказував позбавляти мене пам’яті. Що скажеш на це?

— Я не ослаблював тебе. У тебе відібрало пам'ять те саме, що і в первісних людей.

— Як це?