Севен похитала головою:

— Ваші рішення такі ж мінливі, як погода в Перу.

— Хороше порівняння, — засміявся Срібний, — поїдемо туди після того як все скінчиться.

Севен стенула плечима.

— Тобі, Севен, доведеться самій довести все до кінця. Бачиш, в такій справі не можна покладатися на інших.

Вимовивши це, Срібний уважно просканував мозок своєї помічниці і полегшено зітхнув. Вона говорила правду, Нік не заполонив її розум, не торкнувся серця.

— Найближчим часом все буде зроблено. — пообіцяла дівчина, — Ви лише потурбуйтесь, аби Ваші брати не винюхали, хто він. Бо якщо вони почнуть мені шкодити…

— Цим не переймайся. Вони не здогадуються. Поки що. Але діяти треба швидко. Ти й так його підпустила надто близько до Місця Сили.

— Але сюди йому не потрапити…

— Сподіваюсь, бо тут він може стати наймогутнішим.

— Цього не станеться.

— Я в це вірю, Севен.

Дівчина кивнула.

— Ти знаєш, що ще мене турбує? — примружився Срібний.

Севен зітхнула, майже як людина.

— Мої люди роблять все можливе, щоб знайти його. Але він ніби крізь землю провалився.

— Твої люди вже виявили себе сповна при операції по ліквідації Ніка. Сувій має бути тут вже сьогодні. Дій, як знаєш.

— Я розумію. Буде виконано.

Срібний зітхнув підійшов до столу, де стояв головний планшет, торкнувся пальцями сенсорного екрану і на обличчі його застиг жах:

— Севен! Севен, біс забирай, він тут! Я бачу його! Хто його пропустив?