– Дивись, – тепер вже Голден торсав Міллера.

– Я бачив.

– Ні, ти подивись!

Вздовж входу в казино всі знаки над виходами з метро загорілись зеленим. Двері відчинялись. Люди, рухомі надією на спасіння, рушили до них, але відсахнулись геть від мертвих чоловіків і жінок, що вийшли з дверей.

– Блюючі зомбі, – прокоментував Міллер.

– З протирадіаційних укриттів, – продовжив його думку капітан. – Ця річ, ці організми. Вони швидше ростуть при опроміненні, еге ж? Це ж тому як-її-там-звали була схиблена на освітленні і скафандрі.

– Її звали Жулі. І так. Інкубатори були потрібні саме для цього. Прямо тут, – Міллер зітхнув. Він подумав про те, що варт було б встати. – Що ж, можливо, ми й не помремо від дози радіації.

– Чому б просто не домішати це лайно до повітря?

– Анаеробне воно, пам’ятаєш? Забагато кисню його вбиває.

Покритий блювотинням медик намагався поводитись із шаркаючими зомбі, мов з пацієнтами. Наче вони все ще були людьми. Патьоки брунатної жижи були на одязі людей, на стінах. Двері метро відкрились знову, і чоловік шість прошмигнули в облитий блювотинням вагон метро. Натовп захвилювався, невпевнений, що робити: такі задачі колективний розум вирішити вже не міг.

Псевдокоп вибіг наперед і почав поливати зомбі кулями. Через вхідні та вихідні отвори вихлюпувалися серйозні шматки чорної матерії, зомбі падали. Міллер посміхнувся ще до того, як зрозумів, що в цьому смішного. Голден подивився на детектива.

– Вони не в курсі, – пояснив той, – шістки у поліцейських обладунках. Їх ніхто не рятуватиме. М’ясо для машини, як і решта нас.

Голден гмикнув, погоджуючись. Міллер кивнув, але в його голові свербіла якась думка. Церерських бойовиків у краденому спорядженні віддано на заклання. Але це не значить, що так буде з усіма. Він потягнувся вперед.

Арка, яка вела до порту, залишалася контрольованою. Найманці у строю, зброя приготована до бою. У будь-якому разі зараз вони виглядали більш зібраними, аніж попередньо. Міллер помітив чоловіка з додатковими розпізнавальними знаками на броні, він говорив у мікрофон.

Екскоп вважав, що надія вмерла. Він думав, що всі шанси вже втрачено, аж раптом ця суча надія витягла себе з могили.

– Вставай, – покликав детектив.

– Що?

– Вони відходитимуть.

– Хто?