У Джимових кишках щось ворушилось. Він це ігнорував і не втрачав з поля зору Міллерову спину. Цибатий детектив прямував коридором до порту, зупиняючись на перехрестях, аби зазирнути за ріг у пошуках пригод. Міллер став машиною. Все, що капітан міг зробити, – це намагатися встигати.
Майже на такій самі відстані попереду йшли найманці, які охороняли вихід з казино. Коли вони рухалися – рухався і Міллер. Коли вони пригальмовували – пригальмовував і він. Вони зачищали прохід до порту, і якщо, на їхню думку, громадянин підходив занадто близько, то могли відкрити вогонь. Вони точно забили б кожного на своєму шляху. Двох, що бігли до них, вже встрелено. Обидва блювали брунатним лайном.
– Звідки ці бісові зомбі так раптом узялися? – запитав він детектива в спину. Той знизав лівою рукою, затиснувши в правій пістоля.
– Я не думаю, що з Жулі вийшло досить цього лайна, аби заразити всю станцію, – не гальмуючи відповів колишній коп. – Як на мене, то саме вони і є ті перші зразки. Яких виростили, аби отримати досить жижи для зараження укриттів.
Виглядало ймовірним. А коли контрольована частина експерименту пішла не так, то їх просто виштовхнули до населення. Коли люди оговтаються, половина вже буде заражена. Тож це просто питання часу.
Вони зробили хвилинну зупинку, поки капітан головорізів за сотню метрів попереду щось казав у тангенту. Голден хапав ротом повітря і намагався віддихатися, та Міллер знову почав рухатися. Джим простягнув руку і вхопив детектива за пояс, дозволивши тягнути себе далі. Звідки у худого белтера такі запаси енергії?
Детектив зупинився. Його обличчя нічого не виражало.
– Вони сперечаються, – поділився він спостереженнями.
– Що?
– Керівник групи і один з рядових. Сперечаються про щось, – деталізував Джо.
– І що? – запитав Голден, виплюнувши щось вогке на долоню. Витер руку об задню частину штанів, не перевіривши навіть, чи часом то була не кров. Будь-ласка, аби тільки не кров.
Міллер знову знизав рукою.
– Я думаю, там не всі в одній команді.
Головорізи повернули в інший коридор, а за ними і Міллер, продовжуючи волочити за собою Голдена. Це вже були зовнішні рівні зі складами, судоремонтними майстернями та сховищами припасів. Ці стіни і в кращі часи не бачили багато пішоходів, але тепер кроки відлунювали, мов у мавзолеї. Попереду солдати знову повернули, і перш ніж Міллер з Голденом досягли потрібного перехрестя, побачили самотню фігуру за п’ятнадцять метрів попереду.