– Значить, вам варто позбутися її.

– І як же я маю це зробити? – запитав Джонсон. – Навіть якщо ми обкладемо цю штуку ядерними зарядами, як ми можемо бути впевнені, що анінайменша частинка не потрапить ні до колоній, ні на дно гравітаційного колодязя? Підірвати Ерос – все одно що дмухнути на кульбабу на вітрі.

Міллер ніколи не бачив кульбабу, але він бачив проблему. Навіть найменшої частинки лайна, яким переповнений Ерос, буде досить, аби пекельний експеримент розпочали знову. І лайно чутливе до радіації, тож ядерні заряди вочевидь пришвидшать таємничі процеси, аніж знищать їх. Аби впевнитись, що протомолекула з Ероса ніколи не пошириться, вони мають розмолоти все на станції на окремі атоми…

– Ох, – Міллерові дещо спало на думку.

– Ох?

– Ага. Вам це не сподобається.

– Спробуйте.

– Ну добре, ви самі попросили. Направте Ерос на Сонце.

– На Сонце, – повторив Фред. – Ви хоч уявляєте, про яку кількість маси ми з вами розмовляємо?

Міллер кивнув у бік широкого простору вікна на виробничі майстерні за ним. У бік «Нову».

– На цьому гицелі потужні двигуни, – сказав він. – Відправте швидкий борт до станції, аби впевнитись, що туди ніхто не дістанеться першим. Розженіть «Нову» у напрямку Ероса і штовхніть його до Сонця.

Джонсон зосередився на внутрішніх розрахунках.

– Маємо впевнитись, що жоден не висадиться, поки Ерос не досягне корони. Це буде непросто, але Земля і Марс радше утримають один одного від спроб захоплення, аніж самі намагатимуться висадитись.

Пробач, я не міг придумати нічого кращого, Жулі, думав він, але це буде яскравий похорон.

Фред дихав повільно і глибоко, його погляд наче читав у повітрі щось видиме лише йому. Міллер не переривав, навіть коли тиша стала важкою. Майже через хвилину Джонсон різко видихнув:

– Мормони лютуватимуть.

Розділ 45. Голден