Наомі поцілувала його ребра, лоскочучи. Це змусило його замислитись, скільки часу він зможе утримуватися від збудження.

– Це не смішно, – відповіла вона.

Голден зітхнув і узяв до рук термінал. На екрані запульсувало ім’я Фреда, і термінал задзвонив знову.

– Фред.

Наомі перестала його цілувати і сіла.

– Еге, тоді це можуть бути погані новини.

Голден натиснув на екран, щоб прийняти виклик:

– Фреде.

– Джиме, зайдіть до мене в офіс так швидко, як зможете. Це важливо.

– Добре. Буду за півгодини.

Він закінчив дзвінок і кинув термінал через кімнату на купу одягу перед ліжком.

– Я в душ, а потім піду послухаю, чого хоче Фред, – сказав Голден, вилазячи з-під простирадла.

– Можу я теж піти?

– Ти жартуєш? Я тепер тебе ніколи з очей не випущу.

– Не лякай мене, – відповіла старпом посміхаючись.

* * *

Першим неприємним сюрпризом стало те, що в кабінеті Джонсона сидів Міллер. Голден кивнув чоловікові, а потім звернувся до генерала:

– Ми вже тут. Що сталося?