Фред нахилився у скрипучому кріслі вперед і сказав:

– Я знав, що ви з нами. А от Міллер був більш скептичним.

– Мені здавалося, що штовхнути на Сонце мільйон людей для тебе забагато, – з невеселою посмішкою озвався детектив.

– Нічого людського на станції не лишилося. А твоя роль яка? Сидіти в кріслі і розмовляти?

Вийшло різкіше, аніж хотілося Джиму, проте Джо не виглядав насупленим.

– Я координуватиму безпеку.

– Безпеку? Навіщо їм безпека знадобиться?

Міллер посміхнувся так, наче почув жарт на похороні:

– На випадок якщо хтось вилізе зі шлюзу і проситиме підвезти.

– Я не хочу думати, що ця штука розповсюджується у вакуумі, – розвів руками капітан, – мені взагалі ця ідея не подобається.

– Коли ми нагріємо поверхню Ероса до приємно-лікувальних десяти тисяч градусів, я впевнений, безпека не знадобиться, але до того краще поберегтися.

Раптом Голден зрозумів, що хоче розділити Міллерову впевненість.

– А якщо випадковості зіткнення і детонації просто розколять станцію на мільйон шматочків і рознесуть по всій Сонячній системі? – поцікавилась Наомі.

– Фредові найкращі інженери розрахували все до десятих, аби впевнитись, що цього не станеться, – відповів Джо. – Тихо допомагали будувати Ерос на початку, у них залишились креслення.

– Тож давайте розберемося з останніми деталями нашої справи, – мовив Фред.

Голден чекав.

– У тебе залишається протомолекула, – сказав генерал.

– І? – знову кивнув Голден.

– І, – відповів Фред, – останнього разу, коли ми вас відрядили, ваш корабель було майже знищено. Коли Ерос буде відправлено на Сонце, у вас залишиться єдиний підтверджений зразок протомолекули, крім того, котрий може зберігатися на Фебі. Я не знаходжу жодної причини, чому він має залишитись там. Я хочу, аби вона залишилась тут, на Тихо, коли вас не буде.

Голден підвівся, хитаючи головою.