Тиша не протрималась і тузені секунд, але містила безліч сенсів. Це небезпечно – летіти «Росінантом» на Ерос, і я прибув сюди померти, і не ускладнюй все.

– Ага. Я просто… – мовив Голден. І тоді: – Добре. Дозволь мені… дозволь мені координувати з техніками. Я… Боже. Я перекажу тобі нашу бесіду.

– Ну тоді ще дещо. Ти міркуєш про те, як збити з курсу цього сучого сина? Просто май на увазі, що це більше не скеля. Це корабель.

– Вірно, – відповів Голден. І за секунду додав: – Окей.

Клацнуло – Міллер скинув з’єднання. Перевірив запас кисню в балонах. Три години в скафі, але він може повернутися на судно і поповнити його. Тож Ерос заворушився, чи не так? Він все ще нічого не відчував, але спостерігаючи за кривизною поверхні станції, помітив мікроастероїди, що надходили з одного напрямку і відскакували. Якщо скеля пришвидшиться, камінці почастішають та битимуть сильніше. Ліпше залишатися в кораблі.

Він знову увімкнув трансляцію з Ероса. В ефірі цвірінчало і щебетало, довгі та повільні звуки були схожі на записи голосів китів. Після злослів’я і статики передача звучала більш мирно. Детективу стало цікаво, яку музику можуть створити на цій основі друзі Діоґо. Повільні танці, схоже, не їхній стиль. Зачухався поперек, і Джо заворушився у скафандрі, намагаючись зарадити. І разом з цим сам не помітив, як почав посміхатися. А потім засміявся. Хвиля ейфорії пройшла крізь нього.

У всесвіті існувало позаземне життя, і він їхав на ньому, мов кліщ на собаці. Станція Ерос заворушилась, завдячуючи своїй волі та механізмам, які він не міг уявити. Міллер не знати скільки років не був таким приголомшеним – аж до трепету. Він забув це відчуття. Він підняв і випростав руки, начебто волів обійняти безкінечний чорний вакуум перед ним.

Потім зітхнув і повернувся на корабель.

У своїй захисній шкаралупі зняв скафандр і підімкнув повітряну систему до рециклера. Лише з одним клієнтом дешевенька система життєзабезпечення приготує скаф до нового виходу десь за годину. Корабельні батареї залишались майже повністю зарядженими. Ручний термінал двічі продзвонив, нагадуючи, що час прийняти протиракові препарати. Ті, які він заробив останнього візиту на Ерос. Ті, що будуть з ним до кінця життя. Гарний жарт.

Термоядерні заряди знаходились у трюмі: сірі квадратні ящики, удвічі довші, аніж ширші, схожі на цеглу, скріплену липкою рожевою піною. Міллерові знадобилося двадцять хвилин, аби відшукати у шафі бляшанку, в якій ще був спеціальний розчинник. Його тонка хмарка пахкотіла озоном та мастилом, і повітряна піна під ним танула. Джо розмістився біля бомб, пережовуючи поживний батончик, що переконливо скидався за смаком на яблуко.