– Прийнято, – відповів «Раві» і розірвав зв’язок.

– Є зв’язок з Тихо, – сказала Наомі.

Голден відкинувся в кріслі, тримаючись під тиском гравітації прискорення, що навалилась на них. У животі почала збиратися водяниста куля, цей слабкий вузол означав, що він не знає, що робити, що всі найкращі плани зазнали невдачі, і що кінець близько. Прозора надія, що він її відчував вже, майже вислизнула.

Як ти можеш бути таким спокійним?

Я вважаю, що спостерігаю за кінцем людської раси, міркував Джим, я подзвоню Фреду і скажу, що це не моя провина, що ніхто не знає, як це зупинити. Звісно, що я не спокійний.

Я просто ділюся провиною.

***

– Як швидко? – скептично запитав Фред Джонсон.

– Чотири g і прискорюється, – відповів Джим здавленим від перевантаження голосом, – а, і він тепер невидимий для радарів.

– Чотири g. Ти знаєш, наскільки Ерос важкий?

– Ага. Ми тут обговорювали це, – лише прискорення утримало його голос від демонстрації нетерплячості, – питання в тому, що тепер? «Нову» схибив. Наші плани можна змити в унітаз.

Сталося ще одне помітне зростання прискорення – Алекс поспішав триматися Ероса. Ще трошки – і не можна буде розмовляти.

– Він точно йде до Землі? – запитав Фред.

– Алекс з Наомі дають щось близько дев’яноста відсотків вірогідності. Важко бути абсолютно точним, оперуючи лише візуальними даними. Але я їм вірю. Я б на його місті теж би рвонув туди, де на мене чекали тридцять мільйонів нових хазяїв.