— Ну ось і все, — сказав Юрій і зітхнув.

Леона похитала головою:

— Ні, ще цілих шість годин.

Вони довго стояли поряд, тримаючись за руки, і дивилися на зореліт.

— Який коло?с, — прошепотіла Леона. — Біля нього ми мов піщинки…

— Але це ми й побудували його, — заперечив Юрій. — Ми, люди, своїм розумом і своєю працею. Знаєш, він здається мені майже живим. Це найдосконаліша машина, будь-коли створена на Землі. Що в порівнянні з ним наші перші фотонні ракети!..

— Пам’ятаю, коли запускали їх, ти казав те ж саме.

— Звісно. Ніщо не стоїть на місці. Тоді вони були найкращими.

— І зникли… безслідно.

— Не зникли. Це нічого, що зондування не дало результатів. Значить, ракети ще надто далеко. Але вони повернуться зі своєї дивовижної подорожі. Ось побачиш. Можливо, не всі, але повернуться. Не забувай, там були лише автомати.

— Сонце встає, — шепнула Леона. — Біжімо поглянемо.

Тримаючись за руки, вони побігли по бетонній доріжці до піщаних горбів, що оточували космодром. Піднялися на гребінь високого бархана. На сході рожеві хмари танули на очах у перламутровому ясніючому небі. Лінія обрію ставала все чіткішою. Відтак з-за неї вистрілили золотисто-оранжеві промені і пронизали прозорі брижі хмар. І відразу налетів прохолодний вітер, зашелестів пучками сухої трави, приніс ледь уловимий гіркуватий запах пустелі. Пруг золотого диска виблискував біля самого виднокраю, й одноманітна плоска поверхня пісків розквітла барвами, стала рельєфною й чіткою. Червонуваті й жовті гребені барханів, осяяні першими променями сонця, простягнулися до далекого блідо-голубого небосхилу. Фіолетові й синюваті тіні лягли в западинах. Пустеля прокидалася. Над Каракумами сходило сонце.

— Як хороше, — вирвалося в Леони.

— Звичайно. Адже це Земля… Наша Земля!

* * *

Проводи були короткими. До дев’ятої години ранку біля приземкуватих будівель космопорту, розташованих у глибокій улоговині за десять кілометрів від ракетодрому, зібралися проводжальники — невелика група інженерів і вчених, представники Академії наук, родичі астронавтів. Кореспонденти телебачення і радіо встановили мікрофони й екрани відеофонів.

Проводи і старт ракети транслювалися всіма найбільшими радіотелевізійними станціями Землі. Сотні мільйонів людей у Азії й Африці, Америці й Австралії перервали працю, сон і відпочинок і припали до екранів відеофонів. На найбільшій середньоазіатській радіотелестанції на Памірі і на станції Місяць-головна все готово для ретрансляції звіту про велику подію колоніям землян на Венері й Марсі.

З коротким напуттям до астронавтів звернувся один із найстарших людей на Землі — поважний Бо Цинь, заступник Голови Вищої Ради Народів, відомий філософ і поет.