Відтак чути голос батька:

— Приготуйтеся…

Обидва на екрані вдягають шоломи.

В останню мить Леона збагнула: за плечима капітана був Юрій. Вона піднімає руки над головою і махає йому. Махає щосили…

— Старт!

Малий екран раптом гасне, а великий спалахує сліпучим полум’ям. Леона зажмурює очі. Здригаються стіни сховища. Здалеку доносяться розкоти важкого гуркоту.

— Ну, в добрий час, — промовляє хтось старовинну формулу щасливої дороги.

Леона дивиться на екран. Там, де стояв зореліт, клубочиться піщаний смерч. Поле зору зміщується, земля йде вниз, і Леона бачить у фіолетово-блакитному небі стрімко линучий корабель. Залишаючи сяючий хвіст, яскравий мов сонце, зореліт перетворюється на ледь помітну цятку і зникає. Хвіст залишається висіти в небі, він поступово гасне і перетворюється на білу хмарну смугу.

* * *

Поки зореліт знаходився в радіусі телерадіозв’язку, Леона жила на Чимтаргинській обсерваторії. Вона працювала черговим спостерігачем великого радіотелескопа. Двічі вона бачила Юрія на екрані Головного пульта управління і навіть могла обмінятися з ним декількома фразами. Але з кожним новим сеансом видимість усе погіршувалася. Нарешті зображення на екранах зникли зовсім. Це сталося, коли зореліт досяг орбіти Нептуна. Відстань, яку міжпланетні кораблі проходили за три — три з половиною місяці, фотонний гігант подолав за два тижні. А головні прискорювачі ракети ще не діяли. Їх повинні були увімкнути лише тоді, коли корабель досягне орбіти Вотана — останньої з планет Сонячної системи, відкритої всього кілька десятків років тому.

Таджибаєв вважав, що до моменту увімкнення головних прискорювачів потужна радіостанція зорельота зможе підтримувати зв’язок із Землею безпосередньо або через радіообсерваторію, нещодавно збудовану на Плутоні. Після того, як будуть увімкнені фотонні прискорювачі, швидкість корабля збільшиться до субсвітлової. Тоді показниками положення зорельота залишаться лише могутні енергетичні імпульси, що висилатимуться раз на добу у напрямку Землі. Якщо вдасться уловити ці імпульси радіотелескопами Чимтаргинської обсерваторії, виникне можливість визначити невідповідність земного часу і часу зорельота.

Сім діб корабель рухатиметься з субсвітловою швидкістю і сім разів протягом цього часу сигналізує Землі про своє положення короткочасними, але надзвичайно потужними енергетичними розрядами. Ці сім сигналів, якщо вони досягнуть Землі, підтвердять чи спростують ідею відносності часу, висунуту понад двісті років тому.

Цих семи сигналів Леона чекала як вироку. Якщо час у зорельоті сильно сповільниться, гинуть останні надії. Тоді десять років на зорельоті можуть виявитися рівними земним століттям. Астронавти повернуться постарілими на десять років, а на Землі їх зустрічатимуть правнуки. Іноді Леона думала, що було б краще, якби ці сім сигналів узагалі не досягли Землі. Можна було б жити надією…