— Ефір знову сказився. Нічого не чутно, крім цієї пекельної музики.

— Електричні мавпи наближаються до Великої кабіни, Фреде, — прошепотів Стонор. — Притиш звук, але не вимикай. Спробуємо витримати цю мелодію. Ось так… Ну, що робитимемо, старий?

* * *

Минуло кілька годин. Виття продовжувало звучати в ефірі. Воно то посилювалося, то слабшало, але було чутне на всіх хвилях і цілком перервало радіозв’язок.

— Вони ходять навколо Великої кабіни, — зціпивши зуби, говорив Стонор. — Ходять і щось винюхують.

— Дивно, що вони не намагаються проникнути до нас, — відзначив Лоу. — При їх силі й інших властивостях їм нічого не варто зламати дах ангару чи вихідний люк.

— Вони не можуть збагнути, що? слід зробити, — невпевнено припустив Стонор. — При всіх особливостях це не більше ніж мавпи.

— А по-моєму, це не мавпи, Ральфе. — Лоу стишив голос. — Я не марновірний, але, далебі, й мені починає здаватися, що ми зіткнулися з… примарами — злими духами холоду й мороку, справжніми господарями цих клятих крижаних пустель.

— Нісенітниця, неймовірна нісенітниця, Фреде! Вони залишають сліди на снігу, як будь-яка жива істота, і ти сам переконався, що вони уразливі для куль. Вся річ у тім, що тут, у Антарктиді, в умовах майже нестерпних для живих організмів, у них з покоління в покоління вироблялися особливості, якими не володіє більшість живих істот, — здатність акумулювати електричні заряди, а може, й інші види енергії. Втім, ученим давно відомі організми, здатні акумулювати електрику. Пригадай електричних скатів з сімейства торпединід. У них є електричні органи обабіч голови, вони можуть створити розряд напругою до трьохсот вольт.

— Усе це теорія, — скривився Лоу, — а на практиці в мене, далебі, не вистачить мужності випустити ще одну розривну кулю в цю електричну бестію. Ніхто не назве мене боягузом, але зараз, зізнаюся, мені страшнувато.

— І все-таки рано чи пізно нам доведеться вибратися нагору і ще раз спробувати щастя.

— Щастя?

— Звісно. Ми за всяку ціну мусимо дістати таку бестію. Хоча б одну. Інакше нам не повірять.

— Джек учора вночі встиг крикнути, що ти помилився, Ральфе. Він мав на увазі цих мавп. У чому ти міг помилитися?

— Лікар щось наплутав. І яка різниця — мавпи це чи щось інше! Ми мусимо запопасти таку істоту.

— Є різниця, Стоноре. А раптом ці істоти розумні?..

— Що за маячня!..

— Вони сильні, вони легко могли б знищити нас, і вони, проте, не нападають. Пригадай повернений перископ і шнур у штольні. А це дивне завивання. Його відтінки змінюються… Можливо, вони хочуть привернути нашу увагу?..