Лоу замість відповіді вказав на шиплячі струмені поземки, що відразу ж заносили його власні сліди. Пригнувшись, щоб утриматися на вітрі, метеоролог намацав дріт, протягнутий до метеобудки, і, не озираючись на Стонора, ступив у сніжну пітьму.

Біля будки теж нікого не виявилося. Все було на місці, у повному порядку, і Лоу зайнявся приладами. Його охопила цілковита байдужість до всього, що відбувалося. Він немов спостерігав за собою з боку. Ось Лоу бере відліки й записує їх, ось закриває будку, визначає напрям вітру. Дивно, що цей Лоу нічого не боїться. Адже він боявся, він знає це…

Він не злякався навіть тоді, коли, повертаючись до люка, побачив перед собою щось темне.

— Стоноре? — окликнув він.

Ні, це був не Стонор. Промінь світла слизнув по густій сріблястій шерсті, освітив маленьку конічну голову з великими, мов у кажана, відстовбурченими вухами. Чудовисько поволі наближалося, легко переставляючи схожі на колони ноги. Здається, у нього не було обличчя, лише дві червонуваті світні цятки, спрямовані на Лоу.

«Це, звісно, очі, — промайнуло в голові метеоролога. — Як воно пильно розглядає мене і не поспішає підійти!» Лоу нараз пригадав, як він полював уночі з ліхтарем у джунглях західної Суматри. Він без промаху всаджував кулю поміж блискучих очей, спрямованих з темряви у світловий сніп ліхтаря.

«Чом би й зараз?..» Він намацав у кишені рукоятку пістолета. Відстань — десять кроків. Він не схибить. А, власне, чому він має стріляти? Адже він навіть не знає, що чи хто знаходиться перед ним. Відстань — вісім кроків… сім… Рассел тоді крикнув, що це не єті… Хіба знайомство з невідомим завжди треба починати з кулі?.. Лоу зупинився. Зупинилося й волохате нічне страхіття.

«Дивно, що воно не намагається наблизитися, — думав метеоролог. — А може, у нього мирні наміри? Мирні? Чи відомі йому такі поняття? Що взагалі йому відомо, цьому породженню холоду й мороку? Чи думає воно, чи може воно думати?»

Лоу відчував, що весь тремтить, і водночас був дивно, незбагненно спокійний.

«Спокій перед неминучим кінцем?.. Дивно, здається, воно намагається робити мені якісь знаки. Що можуть означати його рухи? Не наближатися?..»

Яскравий промінь світла звідкись з-за спини чудовиська засліпив Лоу. Метеоролог радше вгадав, аніж розчув крик Стонора:

— Фреде, лягай!.. Стріляю!..

— Ні, — Лоу замахав руками. — Не стріляй…

Темна постать нічного гостя з незбагненною для його розмірів швидкістю вислизнула з-під схрещених променів двох рефлекторів. Лоу встиг роздивитися ще один, застережний жест чудовиська, без сумніву адресований йому. Метеоролог завмер на місці. Тієї ж миті під ліхтарем Стонора зблиснуло. Лунко гуркнув постріл, відтак другий. Дві кулі просвистіли зовсім близько. Ще постріл і ще. Мабуть, Стонор стріляв навмання в темряву.