Щороку Сельва зустрічалась із метеорним потоком, який пересікав її орбіту у площині екліптики. Якщо хмари не закривали неба, спостерігачі з поверхні планети могли стати свідками красивого інтенсивного зорепаду. Іноді за дві-три доби в атмосфері Сельви згорали сотні тисяч метеорів. Рідкісні з них мали такі розміри і масу, що ставали метеоритами й досягали поверхні. Але тієї ночі метеоритів виявилось більше, ніж зазвичай. Правду кажучи, більшість із них не були справжніми метеоритами. Коли у верхніх шарах сельвійської атмосфери згорала маскувальна кам’яна піна, метеорит набував вигляду невеликої, розміром трохи більше тенісного м’ячика, кулі. Зроблена з надзвичайно міцного й жаростійкого матеріалу, куля майже не нагрівалась, пронизуючи повітря і хмари. За кілька кілометрів від поверхні кулі оточували себе хмаркою холодної плазми, яка виконувала ту саму роль, що й гальмівні парашути у спускових капсулах найперших космічних апаратів.

Більшість із куль потрапили у болота, які широкою габою оточували Озеро Кларта. Спочатку вони тонули у болотній воді, але невдовзі спливали. Верхні частини куль розкрились, і на поверхні боліт виникли зловісно-чорні «квіти», в глибині яких пробуджувались до життя драглисті істоти, яких люди назвали норнами. За кілька годин норни розпочали справу, на яку їх запрограмували розробники симбіотичної зброї. Вони створили міжвимірні сингулярності, які у просторіччі люди називали порталами, і крізь них до сельвійських боліт почали застрибувати ґирги.

Детектори орбітальних баз, кораблів та супутників Одинадцятого флоту відразу розпізнали характерний енергетичний підпис порталів. На всіх кораблях та об’єктах флоту спалахнули червоним сяйвом дисплеї і сигнальні панелі. Потужні променеві гармати крейсерів, фрегатів і рейдерів, діючи згідно з планом «Сітка», почали випалювати місця проникнення. Майже усі чорні «квіти» згоріли під їхніми тераджоулевими променями. Але справу було зроблено. Сотні ґиргів розбіглись болотами, розносячи слимаків-портальників. Зубаті хоботи ґиргів хапали усе живе, але й самі прибульці потрапляли до пащ місцевих ксеноморфів. Біосфера планети в такий спосіб почала протидіяти ненажерливій орді. Щоправда, творці ґиргів передбачили й таку можливість. Рідкісна болотяна змія перемагала у двобої з ґиргом. Більшість із сельвійських ксеноморфів при зустрічі з прибульцями чомусь втрачали свою прудкість і гинули, розчавлені панцирними кінцівками і ратиновими щелепами.

За кілька годин кількість ґиргів зросла до десятків тисяч. Вони б розмножувались ще інтенсивніше, але норни у болотяній воді не могли створювати порталів. Зате на плавучих острівцях, зліплених зі старої трави і гнилої деревини, портали спрацьовували безвідмовно. Й поки орбітальне угруповання землян знаходило норн і спалювало їх променевою зброєю, з кожного порталу встигало вистрибнути зо півдюжини нових ксеноморфів.