На мертвому обличчі засяяли очі.

— Обробка інформації без її розуміння. Саме цим ти займаєшся, так?

— Це страшенне спрощення.

— Гм, — кивнув Каннінґем. — Тоді чому ти не можеш збагнути, наскільки марно зазирати нам через плече й слати додому листи нашим господарям?

— Хтось має підтримувати зв’язок із Землею.

— Сім місяців в один бік. Довго чекати на відповідь.

— І все ж таки.

— Ми тут зовсім самі, Кітоне. Ти тут зовсім сам. Гра закінчиться задовго до того, як наші господарі дізнаються, що вона почалася. — Він втягнув дим. — Або ні. Може, ти спілкуєшся з кимось ближчим, га? Я вгадав? Це Четверта Хвиля розказує тобі, що робити?

— Четвертої Хвилі немає. Принаймні мені про неї ніхто не розповідав.

— Може й ні. Вони б не ризикували тут своїми життями, правда? Надто небезпечно, навіть щоб триматися віддалік і лише спостерігати. Саме тому вони побудували нас.

— Ми самі себе побудували. Ніхто не змушував тебе здійснювати корекцію.

— Ні, ніхто не змушував мене здійснювати корекцію. Я міг просто дозволити їм вирізати мій мозок і відправити його в Рай, правда? Такий у нас вибір. Ми можемо стати зовсім непотрібними, а можемо спробувати позмагатися з вампірами, конструктами й штучними інтелектами. І може, ти мені розкажеш, як це зробити, не перетворившись на абсолютну потвору.