— Заходьте.

З поваги до людського зору вампір посилив короткі хвилі. У приміщенні розвиднілося, однак світло зберігало злегка червонясте забарвлення. Як на «Роршаху», тільки стеля вища.

Я вплив до апартаментів Сарасті. Його обличчя, зазвичай бліде як смерть, зараз так палахкотіло, що здавалося обпеченим сонцем. «Він обжерся, — думалося мені. — Забагато випив». Але вся та кров була його власною. Зазвичай вампіри зберігають її всю глибоко в тілі, використовуючи для життєво важливих органів. У таких питаннях хижаки дуже ефективні. Периферійні тканини вони омивали вряди-годи, коли рівень лактату ставав надто високим.

Або коли вони полювали.

Він приставив голку до свого горла й у мене на очах впорснув собі три кубічні сантиметри прозорої рідини. Його антиевклідики. Мені стало цікаво, як часто йому доводиться вдаватися до них тепер, коли він втратив віру в імплантати. Вампір витягнув голку і сховав шприц до футляра, що геконом розпластався на зручній стійці. Барви його обличчя потьмяніли, відступаючи в глибину. Шкіра знову стала вощаною і мертвотною.

— Ви тут як офіційний спостерігач, — сказав Сарасті.

Я й спостерігав. Його каюта була облаштована ще скромніше, ніж моя. Жодних особистих речей. Навіть звичної труни, вистеленої загорнутим у поліетилен дерном. Нічого, окрім двох комбінезонів, торби з предметами гігієни і від’єднаної оптоволоконної пуповини завтовшки з мій мізинець, що гойдалася, наче хробак у формаліні. Лінія зв’язку Сарасті з Капітаном. «Навіть не кортикальний штекер», — пригадалося мені. Кабель підключався просто до довгастого мозку, до стовбура. Що ж, доволі логічно, адже саме там сходяться всі нервові сплетіння, а отже, ширина пропускної смуги максимальна. Однак думка про те, що Сарасті з’єднується з кораблем через рептильний мозок, трохи непокоїла.

На стіні спалахнуло два зображення, дещо викривлених через увігнутість поверхні: П’ятірня і Кулак у суміжних камерах. Під кожним із прибульців невеликі таблиці заповнювалися загадковими життєвими показниками.

Викривлення відволікало мене. Я зазирнув у КонСенсус, щоб побачити правильне зображення, але нічого не знайшов. Сарасті прочитав це на моєму обличчі.

— Закритий канал.

Тепер уже навіть пересічний глядач помітив би, що шифратори хворі і пошарпані. Вони плавали посередині вольєрів, безцільно гойдаючи сегментованими мацаками. Плівчасті шматки — певно, кутикули — облазили з їхніх шкір, надаючи істотам неохайного, занедбаного вигляду.

— Щупальця постійно рухаються, — зауважив Сарасті. — Роберт каже, що це сприяє циркуляції.