— Хто ж… хто помре?

— Альтернатива змушує мене мовчати, — відповів він. — Можливо, мені доведеться віддати сестру страховиську.

Він знову відвернувся від неї. І цього разу, коли вона потягла його за одяг, випручався, відмовляючись відповідати на її питання. «Краще їй не знати, доки не настане слушний час», — подумав він.

Природний добір описано як селективне середовище, що здійснює перегляд тих, хто може мати потомство. Однак стосовно людей це дуже звужений підхід. Репродукція статевим шляхом має тенденцію до експериментів та інновацій. Це породжує багато питань, включно з давнім, яке стосується такої дилеми: чи це середовище є селективним чинником після настання зміни, чи середовище відіграє преселективну роль в окресленні варіантів, які потім перевіряє. Дюна насправді не відповіла на ці запитання: вона просто викликала нові, на які Лето й Сестринство можуть спробувати відповісти впродовж наступних п’ятисот поколінь.

Голі коричневі скелі Оборонної Стіни маячили вдалині, а для Ганіми вони були втіленням того явища, яке загрожувало її майбутньому. Вона стояла край саду на даху Твердині, призахідне сонце світило їй у спину. Воно зберігало темно-оранжевий блиск, спричинений пиловими хмарами, колір такий глибокий, як краї пащі хробака. Ганіма зітхнула, подумавши: «Аліє… Аліє… Невже твій фатум є й моїм фатумом?»

Внутрішні життя ставали останнім часом дедалі голоснішими. Було щось таке в умовних рефлексах жінок фрименської спільноти — можливо, справжня статева різниця, але, незалежно від причини, жінки були більш піддатливі цьому внутрішньому припливу. Коли вони з бабусею складали план дій, та перестерігала її, черпаючи знання з нагромадженої мудрості Бене Ґессерит, але й будячи в Ганімі страх, що коренився у цій мудрості.

— Гидь, — казала леді Джессіка, — це наш термін для переднароджених, за ним криється довга історія гіркого досвіду. От як це діє: схоже, що внутрішні життя діляться на дві групи — добромисних і зловмисних. З добромисними легко спілкуватися, вони корисні. Зловмисні натомість єднаються в одну могутню психіку й намагаються присвоїти собі живе тіло та його свідомість. Цей процес триває довго, але його ознаки добре відомі.

— Чому ви покинули Алію? — спитала Ганіма.

— Я нажахано втекла від того, що сама створила, — тихо сказала леді Джессіка. — Я здалася. І мене мучить те, що… можливо, я надто рано здалася.

— Що ви маєте на увазі?

— Я ще не вмію пояснити, та… можливо… ні! Не даватиму тобі фальшивих надій. Гафля, це набридливе відволікання уваги, має довгу історію в людській міфології. Її називали багатьма іменами, але передусім одержимістю. Такий воно має вигляд. Губишся у зловмисності, і вона оволодіває тобою.