Лето відчував, що його тіло стало сухою шкаралупою, яку покинула комаха. Він знав цю шкаралупу: то була єдність із суспільством, вибудованим на торгівлі меланжем та на Релігії Золотого Еліксиру. Ексцеси цієї релігії спорожнили її. Високі цілі Муад’Діба виродилися у магію, підтримувану збройною рукою Ауквафу. Тепер Муад’Дібова релігія мала іншу назву — Шінь-сен-Шао, іксіанська наліпка, що означала напругу та безумство тих, хто хоче загнати Всесвіт у рай за допомогою крис-ножа. Але це теж зміниться, подібно до Ікс. Вони ж лише дев’ята планета свого сонця, а іксіани забули навіть мову, що дала їм ім’я.

— Джигад був різновидом масового божевілля, — пробурмотів він.

— Що? — Сабіха задумалася про те, як змусити його йти неритмічно, приховуючи їхню присутність тут, на відкритому піску. На якусь мить зосередилася на його словах, а тоді вирішила, що це черговий вияв його очевидної втоми. Вона відчувала його слабкість, те, наскільки він спустошений трансом. Їй здавалося це даремним і жорстоким. Якщо його мають убити, як сказав Намрі, то це слід зробити швидко, без усієї цієї гри. Хоча Лето казав щось про дивовижне одкровення. Можливо, саме цього й прагнув Намрі. Такими, безперечно, були мотиви рідної бабки Лето. Бо чого б інакше Мадонна Дюни дала санкцію на ці небезпечні для дитини дії?

Дитини?

Вона знову замислилася над його словами. Вони дійшли вже до підніжжя скелі, і вона зупинила свого підопічного, давши йому змогу трохи перепочити тут, у безпечнішому місці. Дивлячись на нього при тьмяному зоряному світлі, запитала:

— Як це можливо, щоб не було хробаків?

— Тільки я можу це змінити, — відповів він. — Не бійся. Я можу змінити все.

— Але це…

— На деякі питання немає відповідей, — сказав він. — Я бачив це майбутнє, проте суперечності лише збили б тебе з пантелику. Це змінний Усесвіт, а ми — найдивніша з усіх змін. Ми входимо в резонанс із багатьма впливами. Наші версії майбутнього вимагають постійного оновлення. Тепер перед нами постав бар’єр, який ми мусимо усунути. Це змушує нас коїти брутальні речі, діяти всупереч нашим найфундаментальнішим, найдорожчим бажанням… Та це мусить бути зроблено.

— Що мусить бути зроблено?

— Ти колись убивала друга? — спитав він і обернувся, скерувавшись у бік щілини, яка похило йшла вгору, до прихованого входу в січ. Рухався так швидко, як тільки дозволяла йому втома після трансу, та ось вона вже позаду нього, вхопила його за одяг і зупинила.

— Що це значить — про убивство друга?

— Він однаково б помер, — сказав Лето. — Я не мушу цього робити, але можу це відвернути. Якщо я не відверну цього, чи це не буде вбивством?