— О, я достатньо добре знаю її наслідки, — відповів Проповідник. — Якось мене випробовувала стара жінка. Вона думала, наче знає, що робить. Як виявилося, не знала.

Галлек глянув на нього.

— Ти ще один Правдомовець?

— Кожен може бути Правдомовцем, навіть ти, — сказав Проповідник. — Це питання чесності перед природою власних почуттів. Вона вимагає внутрішньої згоди з правдою, яка й дозволяє легке розпізнання.

— Чому ти втручаєшся? — спитав Галлек, кладучи руку на ніж. Ким був цей Проповідник?

— Я відповідаю за ці події, — відказав Проповідник. — Моя мати могла пролити рідну кров на олтарі, але в мене інші мотиви. І я бачу твою проблему.

— О? — Зараз Галлек справді зацікавився.

— Леді Джессіка наказала тобі відрізнити між собою собаку й вовка, відрізнити зе’еб і ке’еб. За її означенням, вовк — це особа, наділена силою і яка нею зловживає. Але між вовком і собакою є проміжний період на світанку, коли їх неможливо відрізнити.

— Майже в точку, — сказав Галлек, помітивши, що дедалі більше людей із січі заходить до спільної кімнати, щоб послухати. — Звідки ти це знаєш?

— Бо я знаю цю планету. Не розумієш? Подумай про це. Під поверхнею є камені, глина, осад, пісок. Це пам’ять планети, картина її історії. Так само з людьми. Собака пам’ятає вовка. Кожен світ обертається довкола серцевини буття, а з центру цієї серцевини на поверхню виходять усі спогади.

— Дуже цікаво, — мовив Галлек. — І як це допоможе мені виконати накази?

— Переглянь картину своєї історії, що є в тебе всередині. Спілкуйся так, як спілкуються тварини.

Галлек труснув головою. У цьому Проповіднику була переконлива безпосередність, риса, яку він не раз розпізнавав у Атрідів, і це доволі виразно підказувало, що чоловік користується силою Голосу. Галлек почув, як закалатало його серце. Невже це можливо?

— Джессіка прагнула остаточного випробування, стресу, через який вийшла б на поверхню тканина підшивки її онука, — сказав Проповідник. — Але ця тканина й так на поверхні, відкрита твоєму погляду.

Галлек обернувся і глянув на Лето. Цей рух виник сам собою, під впливом сили, якій неможливо було протистояти.

Проповідник вів далі, наче навчаючи впертого учня.

— Цей юнак збиває тебе з пантелику, бо він не є одиничним буттям. Він — спільнота. Коли ж спільнота переживає стрес, якийсь член цієї спільноти може взяти на себе командування. Такий командир не завжди є добромисним, звідки наші історії про Гидь. Але ти вже досить поранив цю спільноту, Ґурні Галлеку. Невже ти не бачиш, що трансформація вже відбулася? Цей юнак наблизився до внутрішнього співробітництва, яке є надзвичайно потужним і не може бути повернуто назад. Я бачу це без очей. Колись я опирався, але тепер підкорюся йому. Він — Цілитель.