— І що? Думаєш, тут святинний притулок?

— Ти його притулок.

Весь цей час Проповідник стояв біля них, прислухаючись, але не показуючи, що його обходить, чим закінчиться їхня суперечка.

— Він добре мені служив, Ґурні, — промовив Лето. — Дім Атрідів ще не втратив почуття обов’язку стосовно тих, хто йому служить.

— Дім Атрідів?

— Дім Атрідів — це я.

— Ти втік із Джакуруту, перш ніж я встиг закінчити випробування, доручені твоєю бабкою, — холодним голосом сказав Галлек. — Як ти можеш припускати…

— Життя цієї людини слід охороняти так, наче це твоє життя, — перебив його Лето, ніби жодної суперечки взагалі не було, і, не кліпнувши оком, зустрів погляд Галлека.

Джессіка вишколила Галлека, навчивши його багатьох бене-ґессеритських технік спостереження, але він не міг виявити в Лето нічого, крім спокійної впевненості в собі. Усе-таки накази Джессіки зоставалися в силі.

— Твоя бабка наказала мені завершити твою освіту й упевнитися, що ти не одержимий.

— Я не одержимий. — Це пролунало як звичайне твердження.

— Чого ж ти втік?

— Намрі мав наказ убити мене, хай що б я зробив. Його накази йшли від Алії.

— І ти Правдомовець, так?

— Так. — Ще одне просте твердження, повне певності в собі.

— І Ганіма теж?

— Ні.

Тут Проповідник порушив мовчання, обернувши сліпі очниці в бік Галлека, але вказуючи на Лето.

— Думаєш, ти міг би випробувати його?

— Не втручайся, нічого не знаючи про проблему та її наслідки, — наказав Галлек, не дивлячись на чоловіка.