— Хто ти? — зажадав Галлек.

— Я — не більше ніж те, що ти бачиш. Не дивися на мене, дивися на особу, яку тобі наказано навчати й випробувати. Він був сформований кризою. Він вижив у смертоносному довкіллі. Він тут.

— Хто ти? — наполягав Галлек.

— Кажу тобі: дивися лише на цей юний паросток роду Атрідів! Він — остаточний зворотний зв’язок, від якого залежить наш вид. Він наново внесе в систему результати попередніх досягнень цього виду. Жодна інша людина не може знати цих минулих досягнень краще за нього. А ти думаєш знищити його!

— Мені наказано випробувати його, а я не…

— Ти це зробив!

— Він — Гидь?

Проповідник здригнувся від втомленого сміху.

— Ти застряг у нісенітницях Бене Ґессерит. Як вони вміють творити міфи, що присипляють людей!

— Ти Пол Атрід? — спитав Галлек.

— Пола Атріда більше немає. Він намагався стати найвищим моральним символом, відрікшись від усіх моральних вимог. Став святим без бога, кожне слово якого — блюзнірство. Як ти можеш думати…

— Бо ти говориш його голосом.

— То зараз ти випробовуєш мене? Стережися, Ґурні Галлеку.

Галлек ковтнув слину й змусив себе перевести увагу на незворушного Лето, який так і стояв, уважно слухаючи.

— Кого тут випробовують? — спитав Проповідник. — Можливо, це леді Джессіка випробовує тебе, Ґурні Галлеку?

Галлеку ця думка здалася дуже тривожною. Питав себе, чому дозволив словам цього Проповідника так зворушити його. Проте в слугах Атрідів було глибоко закладено послух цій автократичній містиці. Джессіка, пояснюючи це, зробила справу ще більш таємничою. Зараз Галлек відчув, як щось у ньому змінюється, щось, країв чого ледь торкнулося тренування Бене Ґессерит, яке провела для нього Джессіка. Усередині нього постала безмовна лють. Він не хотів змінюватися!

— Хто з вас грає в Бога і з якою метою? — спитав Проповідник. — Щоб відповісти на це питання, не можна покладатися лише на розум.

Повільно й обережно Галлек перевів увагу з Лето на сліпця. Джессіка постійно повторювала, що він має досягти рівноваги каїрітів — «ти вчиниш се — не вчиниш се». Вона називала це дисципліною без слів і фраз, без правил чи аргументів. Щось у голосі сліпого, у його інтонаціях, манерах роздмухало іскру гніву, який запалав у Галлеку і, випалившись дотла, перейшов у сліпучий спокій.

— Відповідай на моє питання, — сказав Проповідник.

Галлек відчув, як ці слова посилили його зосередженість на цьому місці, цій хвилині та її вимогах. Його місце у світі визначалося лише його зосередженістю. У нього не зосталося сумнівів. Це Пол Атрід. Він не помер, він повернувся. І це доросла дитина Лето. Галлек ще раз глянув на Лето, насправді його побачивши. Розгледів ознаки потрясіння довкола очей, врівноваженість у поставі, пасивні вуста, що видавали химерне почуття гумору. Лето вирізнявся на тлі довкілля, наче стояв у фокусі сліпучого світла. Здобув гармонію, просто прийнявши її. Усі, хто здобув гармонію, просто прийняли її.