Ганіма сиділа далеко за колом світла ламп, заповнених олією з прянощів, та спостерігала за Буєром Аґарвесом. Їй не подобалося його кругле обличчя і надміру рухливі брови, його звичка говорити, ворушачи стопами, наче його слова були прихованою музикою, під яку він танцював.

«Він тут не для того, аби говорити зі Стілом», — сказала собі Ганіма, помічаючи це в кожному слові та русі цього чоловіка. Ще далі відсунулася від кола Ради.

Кожна січ мала таку кімнату, але зала для зустрічей у покинутій джедіді гнітила Ганіму своєю тіснотою, хоча лише стеля була тут низькою. Шістдесят осіб із загону Стілґара плюс дев’ять, що прибули з Аґарвесом, зайняли тільки один кінець зали. Світло олійних ламп відбивалося від низьких балок, які підтримували стелю. Тіні хвилями танцювали на стінах, їдкий дим наповнював приміщення запахом кориці.

Зустріч почалася присмерком, після молитов за вологу та вечірньої трапези. Вона тяглася вже понад годину, а Ганіма не могла збагнути прихованих течій у влаштованій Аґарвесом сцені. Його слова видавалися достатньо ясними, однак рухи тіла та очей суперечили цим словам.

Зараз Аґарвес відповідав на питання однієї з лейтенанток Стілґара, Хариної небоги на ім’я Раджія, смуглої аскетичної молодої жінки з опущеними кутиками губ. Це надавало їй недовірливого вигляду. Ганіма вирішила, що таке враження цілковито відповідає теперішнім обставинам.

— Звичайно ж, я вірю, що Алія дарує вам цілковите й повне прощення, — сказав Аґарвес. — Інакше я б не приніс сюди цієї звістки.

Раджія збиралася ще щось спитати, але тут втрутився Стілґар.

— Я не так переймаюся тим, чи повіримо їй ми, як тим, чи довіряє вона тобі.

У голосі Стілґара звучали буркотливі нотки. Схоже, натяк на те, що він може повернути собі давнє становище, змусив його почуватися незручно.

— Не має значення, чи довіряє вона мені, — відповів Аґарвес. — Щиро кажучи, я так не вважаю. Я надто довго шукав тебе й не міг знайти. Та я завжди відчував, що насправді вона не хоче, аби тебе піймали. Вона була…

— Дружиною чоловіка, якого я вбив, — сказав Стілґар. — Запевняю, що він сам напросився на це. Усе сталося так, наче він сам упав на власний ніж. Але ця нова постава пахне…

Аґарвес затанцював стопами, на його обличчі з’явився гнівний вираз.

— Вона тебе прощає! Скільки разів мушу це казати? Вона звеліла Священництву влаштувати пишну виставу, прохаючи божественної вказівки від…

— Ти лише торкнувся іншої теми, — заговорила Ірулан. Вона схилилася до Раджії, її білява голова вирізнялася на тлі темної Раджії. — Тебе вона переконала, але вона може мати інші плани.