Вона помітила, як міські фримени дивляться на прочанок-танцівниць під нею. Так пильно, що навіть не кліпнуть. Базисна рівність статей, породжена пустелею, збереглася у фрименських менших і більших містах, але вже відчувалася соціальна відмінність між чоловіками і жінками. Це теж ішло за планом. Поділяй і владарюй. Алія відчула тонку зміну в манері, з якою два фримени стежили за чужопланетянками та їхнім екзотичним танцем.

«Нехай дивляться. Дозволь їм наповнити уми гафлею».

Жалюзі вікна Алії було піднято, і вона відчула різке наростання спеки, що о цій порі року починалася з самісінького ранку, сягаючи піку ополудні. Температура поверхні кам’яних плит площі мусить бути значно вищою. Незручно для цих танцівниць, а все-таки вони кружляли й вигиналися, метляючи волоссям і погойдуючи руками в шалі посвяти. Вони присвятили цей танець Алії, Лону Небес. Про це Алію сповістив прибулий ад’ютант, глузуючи з чужопланетних жінок та їхніх специфічних звичаїв. Ад’ютант пояснив, що це жінки з планети Ікс, де ще збереглися рештки заборонених наук і технологій.

Алія пирхнула. Ці жінки були такими ж темними, забобонними й відсталими, як пустельні фримени… як і сказав той глузливий ад’ютант. Намагався здобути її прихильність, сповіщаючи про присвяту танцю. Ні ад’ютант, ні іксіани навіть не знали, що ІХ — це лише число забутою мовою.

Тихо посміюючись про себе, Алія подумала: «Нехай танцюють». Танець дасть вихід енергії, яку інакше можна було використати більш деструктивно. А музика була приємною: тонке ридання флейти на тлі ударів у пласкі тимпани та гарбузи бубнів і ляскання в долоні.

Раптом музика стихла, заглушена ревінням численних голосів із протилежного боку площі. Танцюристки збилися з ритму, після короткого замішання знову його піймали, але втратили чуттєву відособленість. Навіть їхня увага перенеслася до віддаленої брами площі, де можна було розгледіти натовп, який розбігався по кам’яних плитах площі, наче вода, що протікає крізь відкритий клапан канату.

Алія дивилася, як накочується хвиля.

Зараз могла розібрати слова, а понад усіма ними — одне.

— Проповідник! Проповідник!

Тоді побачила, як він іде з першими хвилями людського моря, тримаючи руку на плечі молодого поводиря.

Прочанки-танцівниці перестали кружляти й відступили на терасові сходи під Алією. До них приєдналися їхні глядачі. Алія відчула благоговіння у натовпі. Натомість вона відчувала страх.

Як він посмів!

Вона ледь обернулася, щоб покликати вартових, але цей порух зупинили інші думки. Натовп уже заповнив площу. Можуть влаштувати погром, якщо піти всупереч їхньому очевидному прагненню вислухати сліпого візіонера.