— Міледі?

— Нехай впустять Фарад’на, його охоронців і мою матір. Тоді приготуй Ганіму. Вона має бути виряджена як фрименська наречена, до найменших подробиць, — цілковито.

— З ножем, міледі?

— З ножем.

— Міледі, це…

— Ганіма не становить жодної загрози для мене.

— Міледі, існують підстави вірити, що вона втекла зі Стілґаром, ймовірніше, щоб охороняти його, ніж із якоїсь іншої…

— Зіє!

— Міледі?

— Ганіма вже клопоталася за Стілґара, і Стілґар зостається живим.

— Але ж вона гіпотетична спадкоємиця!

— Просто виконай мої розпорядження. Хай Ганіму підготують. Тим часом ти простеж, аби на площу вислали п’ятьох служителів із Храмового Духівництва. Вони повинні запросити сюди Проповідника. Нехай дочекаються нагоди й поговорять із ним, не більше. Вони не повинні вдаватися до сили. Я хочу, щоб вони передали чемне запрошення. Без найменшого насилля. І, Зіє…

— Так, міледі? — Як похмуро це прозвучало.

— Проповідник і Ганіма мають бути введені до мене одночасно. Вони повинні ввійти разом, за моїм знаком. Ти розумієш?

— Я розумію цей план, міледі, але…

— Просто зроби це! Разом. — І Алія кивнула головою, відпускаючи помічницю-амазонку. Коли Зія повернулася, щоб вийти, Алія додала: — Виходячи, запроси сюди Фарад’нову групу, але простеж, щоб перед ними ввійшло десять найвірніших наших людей.

Зія оглянулася, не зупиняючись.

— Як накажете, міледі.

Алія відвернулася і визирнула у вікно. За кілька хвилин план принесе криваві плоди. Пол буде тут у ту мить, коли його донька завдасть coup de grâce[36] його претензіям на святість. Алія почула, як входить присланий Зією загін охоронців. Невдовзі все завершиться. Геть усе. Глянула вниз. Її розпирало від тріумфу, коли вона побачила, як Проповідник зайняв своє звичне місце на першій сходинці. Його молодий поводир присів біля нього навпочіпки. Алія побачила жовтий одяг Храмових Священників, вони чекали ліворуч, стримувані натиском юрби. Але ці люди звикли до роботи в натовпі. Знайдуть спосіб наблизитися до мети. Голос Проповідника залунав над площею, а юрба з напруженою увагою чекала його слів. Нехай собі слухають! Невдовзі його слова матимуть не те значення, яке він у них вкладав. А поблизу не буде Проповідника, щоб запротестувати.

Вона почула, як заходить Фарад’нова група, а потім — голос Джессіки: