— Аліє?

Не обертаючись, Алія сказала:

— Ласкаво просимо, принце Фарад’не, мамо. Заходьте й насолоджуйтеся видовищем. — Тут вона оглянулася і побачила велетня-сардаукара, Тийканіка. Він спідлоба дивився на її вартових, які загороджували дорогу.

— Але ж це негостинно, — промовила Алія. — Дайте їм наблизитися.

Двоє охоронців, які, очевидно, зробили це з наказу Зії, підійшли до Алії та стали між нею і рештою присутніх. Інші охоронці розступилися. Алія відійшла праворуч від вікна, вказала на нього:

— Звідси найкраще видно.

Джессіка, одягнена у свою традиційну чорну абу, зиркнула на Алію, провела Фарад’на до вікна, проте стала між ним та охоронцями Алії.

— Дуже ласкаво з вашого боку, леді Аліє, — сказав Фарад’н. — Я багато чув про цього Проповідника.

— А от і він власною персоною, — промовила Алія. Помітила, що Фарад’н має на собі сірий однострій командира сардаукарів без жодних прикрас. Рухався з витонченою грацією, яка захопила Алію. Можливо, у цьому принцові Корріно є щось більше, ніж потяг до марних розваг.

Голос Проповідника, донесений підсилювачами біля вікна, загримів у кімнаті. Алія відчула дрож аж до костей і почала дослухатися до його слів з дедалі сильнішим захватом.

— Я опинився в пустелі Дзан, — заволав Проповідник, — у цій пустці серед завивання дичавини. І Бог звелів мені очистити це місце. Бо нас заманили в пустелю, ми тужили в пустелі, і нас спокушали в пустелі, аби ми зблудили з доріг своїх.

«Пустеля Дзан», — подумала Алія. Так називалося місце першого випробування дзен-сунітів Блукачів, від яких походили фримени. Але його слова! Невже він приписував собі знищення січових укріплень вірних їй племен?

— Дикі звірі барложать на ваших землях, — гукнув Проповідник, і його голос залунав над площею. — Жалюгідні створіння заповнюють ваші доми. Ви, що тікали з домів своїх, не множте більше днів своїх на піску. Так, ви, що покинули наші дороги, помрете в закаляному гнізді, якщо підете далі стежкою сією. Та як послухаєтеся моєї перестороги, Господь попровадить вас по землі, повній ям, до Гір Бога. Так, Шай-Хулуд попровадить вас.

У натовпі почулися тихі зойкання. Проповідник зупинився, водячи порожніми очницями з боку в бік, наче хотів побачити, звідки долинають ці звуки. Тоді здійняв руки, широко розвів їх і покликав:

— О Боже, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води!

Стара жінка, що стояла перед Проповідником, — судячи з полатаного й поношеного одягу, безсумнівна біженка, — простягла до нього руки й заблагала:

— Поможи нам, Муад’Дібе! Поможи нам!