Алія заверещала до стражників, що щулилися в коридорі:

— Наказую вам затримати їх!

Але стражники не бажали ввійти до кімнати.

— Почекай мене тут, сестро, — сказав Лето. — Я мушу виконати неприємне завдання.

Він перетнув кімнату, йдучи до Алії.

Вона сахнулася від нього в куток, припала до землі й витягла ножа. При світлі з вікна блиснули зелені самоцвіти руків’я.

Лето просто йшов далі, у руках нічого не мав, але тримав їх випростаними й напоготові.

Алія кинулася на нього з ножем.

Лето підстрибнув майже до стелі, вдаривши лівою стопою. Цей удар поцілив Алії в голову й відкинув її, залишивши кривавий знак на чолі. Вона випустила ножа, що вислизнув і проїхав по підлозі. Алія кинулася, щоб його вхопити, та тут перед нею постав Лето.

Алія завагалася, згадала все, що вона знала з вишколу Бене Ґессерит. Підхопилася з підлоги, її тіло було вільним і збалансованим.

Лето ще раз рушив на неї.

Алія зробила обманливий рух вліво, але її праве плече знялося, а права нога різко вистрелила вперед, завдавши пальцем ноги такого удару, який міг би випустити людині нутрощі. Якби влучив.

Лето перехопив удар рукою, піймав стопу й підняв Алію, закрутивши її довкола своєї голови. Швидкість, з якою він її обертав, наповнила кімнату звуком нерівномірного сичання. Це сукня Алії билася об її тіло.

Усі інші метнулися геть і пригнулися.

Алія кричала й кричала, але далі оберталася колом, колом… і знову колом. Нарешті замовкла.

Лето поволі зменшив швидкість обертання і легко опустив її на підлогу. Вона лежала, скоцюрбившись і задихаючись. Лето схилився над нею.

— Я міг би пробити тобою стіну, — сказав він. — Можливо, це було б найкращим рішенням, але ми зараз у центрі битви. Ти заслуговуєш на свій шанс.

Очі Алії дико металися з боку в бік.

— Я підкорив ці внутрішні життя, — промовив Лето. — Глянь на Ганіму. Вона теж змогла…

— Аліє, я можу показати тобі… — перебила його Ганіма.