Вона зупинилася і глянула на нього з непримиренною гордістю.

— То ви кажете, що не покинете його? — запитав Тревіз.

— Якщо ви вважаєте мене роботом, то можете зрозуміти самі, що, згідно з першим законом робототехніки, я ніколи не могла б його залишити, якби тільки він сам не наказав мені це зробити і я водночас була переконана, що він саме це має на увазі. І що, залишившись із ним, завдам йому більше болю, ніж покинувши.

— А якщо якийсь молодший чоловік…

— Який молодший чоловік? Ви молодші за нього, але я не бачу, щоб була потрібна вам так само, як Пелоратові, і ви не хочете мене, тож перший закон утримає мене від спроб чіплятися до вас.

— Я кажу не про себе. Про якогось іншого чоловіка…

— Іншого немає. Кого на Геї, крім вас і Пела, можна вважати людиною не в геянському сенсі?

— А якщо ви не робот? — уже лагідніше сказав Тревіз.

— Та визначіться вже, — зітхнула Блісс.

— Кажу, якщо ви не робот?

— Тоді я скажу, що в цьому разі ви взагалі не маєте права голосу. Це питання стосується мене й Пелората.

— Тоді я повернуся до першого питання, — сказав Тревіз. — Я хочу винагороду, і ця винагорода — ваше добре ставлення до нього. Я не буду допитуватися про вашу ідентичність. Просто запевніть мене, як одна розумна істота — іншу, що ви будете до нього добрі.

Блісс лагідно відповіла:

— Я буду до нього добра — і це не винагорода для вас, я сама так хочу. Це моє щире бажання. Я буду до нього добра.

— Пеле! — гукнула вона. Потім знову: — Пеле!

Пелорат увійшов з двору.

— Так, Блісс.

Блісс простягнула йому руку.

— Думаю, Трев хоче дещо сказати.

Пелорат узяв її руку, і Тревіз стиснув їхні руки своїми.