— Проте, хоч я й не маю ментальних здібностей, я переконаний, ви робот.

— І що, як я робот? — відповіла Блісс. — Я нічого не визнаю, але мені просто цікаво. Що, як я робот?

— Вам немає потреби щось визнавати. Я знаю, що ви робот. Якби мені потрібен був хоч якийсь доказ, ним стала б ваша спокійна впевненість у тому, що ви можете ізолюватися від Геї і говорити зі мною як окрема особистість. Не думаю, що ви змогли б це зробити, якби були частиною Геї. Але ви не частина Геї. Ви робот-наглядач, тому перебуваєте поза нею. До речі, мені цікаво, скільки роботів-наглядачів потрібно для Геї і скільки їх тут є?

— Повторюю: я нічого не визнаю, але мені цікаво. Що, як я робот?

— У такому разі мені цікаво знати ось що: чого ви хочете від Янова Пелората? Він мій друг, і в деяких питаннях він дитина. Він думає, що кохає вас; думає, що хоче від вас лише того, що ви готові дати й що ви вже йому дали. Він не знає і не може збагнути, що таке біль від утрати кохання або — у цьому разі — як боляче розуміти, що ви не людина…

— Ви знаєте, що таке біль від утрати кохання?

— Я мав такі моменти в житті. Я не жив самітником, як Янов. Моє життя не було поглинуто й знеболено інтелектуальним пошуком, що витіснив усе інше, зокрема дружину та дитину. А його життя було. І тепер раптом він відмовляється від усього цього заради вас. Я не хочу, щоб йому було боляче. Я цього не дозволю. Якщо я послужив Геї, то заслуговую на винагороду. І моя винагорода — це ваша гарантія, що добробут Янова Пелората буде збережено.

— Мені слід удати, ніби я робот, і відповісти вам?

— Так, — відповів Тревіз. — І просто зараз.

— Чудово. Припустімо, що я робот, Треве, і що я наглядачка. Припустімо, що тих, хто виконує таку функцію, мало, дуже мало, і ми нечасто бачимося. Припустімо, що наша рушійна сила — це потреба дбати про людей, а на Геї немає справжніх людей, бо всі вони є частиною всеосяжної істоти-планети. Припустімо, що це дає нам змогу дбати про Гею, але не повністю. Припустімо, що ми маємо в собі щось примітивне, що сумує за людьми — такими, які вони були, коли роботів уперше створили та спроектували. Зрозумійте мене правильно: я не кажу, що я дуже давня — якщо припустити, що я робот. Мій вік саме такий, як я вам і сказала, або принаймні — якщо я робот — саме стільки років я «функціональна». Однак якби я була роботом, мій основний задум був би такий самий, як завжди, і я прагнула б дбати про справжню людину. Пел і є людина. Він не частина Геї. Він застарий для того, щоб колись стати справжньою її частиною. Він хоче залишитися на Геї зі мною, бо в нього немає до мене тих почуттів, які маєте ви. Він не думає, що я робот. Що ж, я теж його хочу. Якщо ви припускаєте, що я робот, то не можете не бачити, що я на це здатна. Я здатна на всі людські реакції і кохатиму його. Якщо ви збираєтеся наполягати на тому, що я робот, то, можливо, ще й уважаєте, що я нездатна на кохання в якомусь містичному людському сенсі. Та ви не зможете відрізнити мої реакції від того, що назвали б коханням. Яка тоді різниця?