Дійшовши до трупа Теда Гокні, Трейвіс відвернув погляд від їдальні в пошуках більш-менш чистого маршруту до парадних дверей — і нараз побачив біля крісла Нору. Її налякали постріли, тому вона взяла з кухні в трейлері ніж для м’яса і прийшла Трейвісу на допомогу.

Хоча його вразила відвага Нори, але водночас він і жахнувся, побачивши її у світлі лампи. Трейвісу раптом примарилось, що його нічні жахіття про те, як він втрачає Ейнштейна й Нору, от-от справдяться і знову затріумфує прокляття Корнелла: вони обоє були в будинку, безпорадні перед чудовиськом, яке зачаїлося в кухні.

Нора хотіла було щось сказати.

Трейвіс похитав головою і приклав палець до губ.

Нора замовкла і перевела погляд на труп.

Проходячи крізь руїну, Трейвіс припустив, що нападник міг вийти через задні двері, обійти будинок і чекати їх біля парадного входу, незважаючи на те, що його в сутінках могли помітити сусіди. На це він витратив би небагато часу. Нора стояла між Трейвісом та вхідними дверима, тому він не зможе вистрелити в чудовисько, якщо воно раптом з’явиться; чорт забирай, та щоб напасти на Нору, йому досить однієї секунди! Намагаючись не панікувати і не думати про порожні очниці Теда, Трейвіс прискорив кроки. Під ногами зашелестів папір, але він сподівався, що цього шелестіння на кухні не чути (якщо нападник ще досі там). Дійшовши до Нори, Трейвіс схопив її за руку і потягнув до дверей на ґанок і вниз сходами, очікуючи нападу створіння, проте його ніде не було видно.

Постріли та Норині крики привернули увагу сусідів. Вони повиходили на ґанки й газони, і, напевне, хтось із них уже встиг викликати копів. А зважаючи на те, що Ейнштейн був надзвичайно цінним втікачем, поліція була не менш небезпечна для них, аніж той жовтоокий монстр у будинку.

Утрьох вони залізли в пікап. Нора зачинила двері зі свого боку, а Трейвіс — зі свого. Чоловік завів двигун і викермував автівку з трейлером на вулицю. Він усвідомлював, що за ним спостерігають люди.

Незабаром сутінки перетворяться у темінь, як це завше буває біля океану. На сході небо вже було чорним, над головою пурпуровим, а на заході — багряним і теж швидко темніло. Трейвіс був радий, що скоро споночіє, хоч і розумів, що жовтоока істота теж цьому зрадіє.

Він проїхав повз сусідів, що витріщалися на них. Поки Трейвіс жив у добровільній ізоляції, він жодного разу з ними не спілкувався. Доїхавши до кінця кварталу, він повернув за ріг. Нора міцно тримала Ейнштейна, і Трейвіс їхав так швидко, наскільки дозволяла машина із трейлером. Трейлер позаду них розхитувався і трясся.