Ейнштейн стояв посеред їдальні, гавкаючи і дивлячись у бік дверей, за якими зникло створіння.

Звівшись на ноги, Трейвіс покликав собаку. Ейнштейн охоче прибіг.

Трейвіс цикнув на пса і прислухався. Знадвору долинав панічний крик Нори, проте в кухні панувала тиша.

Щоб заспокоїти Нору, Трейвіс крикнув:

— Зі мною все гаразд! Будь там!

Ейнштейн тремтів.

Трейвіс чув, як лунко б’ється його серце, і, здавалося, майже чув, як його обличчям і спиною стікає піт. І жодних тобі звуків, що свідчили би про перебування втікача з фільму жахів. Трейвіс відкинув думку про те, що той міг вибігти з кухні на задній двір: по-перше, це створіння бажає залишатися непоміченим, тому виходить лише вночі. В такий час можна потайки прослизнути навіть у таке велике місто, як Санта-Барбара. Ще було досить світло, тому чудовисько боялося з’являтися на вулиці. Ще й більш од того: Трейвіс відчував його присутність — так людина відчуває когось спинним мозком чи передбачає грозу в паркий день, коли хмари майже виснуть над головою. Чудовисько зачаїлося на кухні й вичікувало.

Трейвіс обережно повернувся до арки і зайшов у напівтемну їдальню.

Ейнштейн ішов поряд із ним, зовсім близько. Він більше не гарчав, не вив і не гавкав, напевне, розуміючи, що Трейвісу потрібна цілковита тиша, щоб він міг розчути будь-який звук чудовиська.

Трейвіс зробив ще кілька кроків.

Крізь кухонні двері попереду він бачив шматок столу, зливальницю, частину стійки. Посудомийку було видно наполовину. Сонце заходило з іншого боку будинку, тому кухню наповнювало сіре, тьмяне світло, а отже, ворог не відкидатиме тінь, яка б могла його видати. Напевне, він чекав з іншого боку від дверей або ж заліз на стійку, щоб звідти стрибнути на Трейвіса, коли той увійде в кімнату.

Трейвіс спробував обдурити чудовисько, сподіваючись, що воно одразу ж відреагує на перший-ліпший рух у дверях. Тому він запхав револьвер за пояс, тихо підняв одне із крісел у їдальні, підійшов на два метри до кухні і жбурнув його крізь відкриті двері. Поки крісло летіло в кухню, Трейвіс вихопив з-за пояса револьвер і став у стрілецьку стійку. Крісло гепнуло об стіл, оббитий формікою, впало на підлогу і відскочило до посудомийки.

Супротивник із жовтими очима не клюнув: з його боку не було жодних рухів. Коли крісло перестало перекидатися, у кухні знову запанувала напружена тиша.

З боку Ейнштейна почувся якийсь дивний звук, схожий на тихий уривчастий шурхіт. Врешті-решт Трейвіс зрозумів, що причиною було невпинне тремтіння пса.

Безсумнівно, нападник, який зараз причаївся на кухні, був тим самим чудовиськом, яке понад три місяці тому переслідувало їх у лісі. Весь цей час воно рухалося на північ, напевне, пересуваючись здебільшого дикими краями на схід від населеної частини штату, з якоїсь геть незрозумілої Тревісу причини — і яку він навряд чи колись зрозуміє — вперто переслідуючи пса.